Жінка у вікні. Е. Дж. Фінн

Оригінал Джейн Расселл.

      Я ховаю портрет до шухляди, де тримаю гарні скатертини для столу. В іншому випадку я б його десь забруднила.

      – Тільки подивіться на них. – Пігулки розкидані, ніби самоцвіти, на столі. – Що робить оця?

      – Яка?

      – Рожева. Октагональна.[136] Ні, шестигональна.

      – Гексагональна.

      – Як скажеш.

      – Це індерал. Бета-блокатор.

      Джейн звужує очі.

      – Це ж на випадок серцевого нападу.

      – А також панічних нападів. Уповільнює серцебиття.

      – А оце що? Маленька, біла, овальна.

      – Арипіпразол.[137] Нетиповий антипсихотик.

      – Звучить як щось серйозне.

      – І не лише звучить, у певних випадках. Для мене це тільки додатковий засіб. Допомагає не губити клепки. Робить мене жирною.

      Вона киває.

      – А оте?

      – Іміпрамін. Тофраніл. Проти депресії. Та проти нетримання.

      – У тебе нетримання?

      – Сьогодні, можливо, – я потягую ще вина.

      – А оця?

      – Темазепам.[138] Снодійне. На потім.

      Вона киває.

      – Тобі їх можна приймати з алкоголем?

      Я ковтаю.

      – Нєа.

      Тільки після того, як пігулки протискаються вниз по горлу, я пригадую, що вже пила їх сьогодні зранку.

      Джейн відкидає голову назад, випускаючи з рота цівку диму.

      – Прошу, не розповідай, що я програла, – вона хихоче. – Моє его не дозволяє програти три партії поспіль. Пам’ятай, я вже роками не грала.

      – Воно й видно, – кажу я їй. Вона пирхає, регоче, виставляючи напоказ скарбницю срібних пломб.

      Я розглядаю своїх останніх полонених: обидві тури, обидва слони, банда пішаків. Джейн забрала лише одного пішака і самотнього коня. Вона перехоплює мій погляд і перекидає фігуру коня набік.

      – Кінь упав, – каже вона. – Викликайте ветеринара.

      – Люблю коней, – кажу я їй.

      – Поглянь. Дивовижне одужання, – вона підіймає фігуру, погладжує її мармурову гриву.

      Я посміхаюся й допиваю залишки червоного. Джейн хлюпає мені ще. Я спостерігаю за нею і зауважую:

      – А мені подобаються твої сережки.

      Вона погладжує спочатку одну, потім іншу, – по ансамблю перлин у кожному вусі.

      – Подарунок від одного колишнього, – пояснює.

      – Алістер не проти?

      Джейн хвильку роздумує над цим, потім сміється.

      – Сумніваюся, що Алістер взагалі знає. – Великим пальцем вона запускає коліщатко запальнички й дає полум’ю поцілувати сигарету.

      – Знає, що ти їх носиш, чи від кого вони?

      Джейн вдихає, потім випускає дим убік.

      – І те, й інше. Все одно. З ним буває важко. – Сигаретою вона постукує по краю мисочки. – Ти не подумай, він хороший чоловік і хороший батько. Але надто любить усе контролювати.

      – У чому ж справа?

      – Докторко Фокс, ви мене аналізуєте? – питає вона. Голос звучить легко, але в очах пробігає прохолода.

      – Як на те пішло, я аналізую твого чоловіка.

      Вона знову вдихає, супиться.

      – Він

136

Октагон, гексагон – грецькі назви восьмикутника та шестикутника відповідно.

137

Відносно новий препарат групи нетипових антипсихотиків (нейролептиків), які набагато легше переносяться, ніж традиційні нейролептики.

138

Седативний препарат, що сприяє нормалізації сну.