Тарас. Повернення. Олександр Денисенко

як Ускова схвильовано дихає, дивлячись на нього.

      Почувся тріск бамбукової завіси й до кімнати швидко увійшов Усков. За ним попід стіною майнула ще одна постать. Це не відома Шевченкові дівчина-адайка. Граційна, в одязі червоних тонів, із тюбетейкою без пір’їни на вершечку. Її хода рівна, тиха. Рухи стримані. І якби не багряна сорочка-кейлек,[34] то він би й не запримітив її.

      Усков підійшов до дружини, обпік поглядом. Обличчя змучене, локон вибився із зачесаного назад волосся. Агата Омелянівна опустила очі й простягла чоловікові для поцілунку руку. Іраклій Олександрович втратив витримку. Його дратувала присутність сторонніх. І він проігнорував простягнуту руку. Схопив локон, покрутив пальцями. Сказав:

      – Милая, вы уже второй день тут. Вы не устали, все эти дни ухаживая за ним?

      За дверима почувся шарварок і дитячий писк. Двері з гуркотом відчинилися, і до кімнати влетіла Наташа. За собою вона, схопившись за шаблю, тягла казака.

      – Я шьчашь как шаблю эту вытяну! Жьиво пустишьш меня! – якомога нижчим голосом обурювалася дівчинка.

      Казак розгубився, віддав однією рукою честь:

      – Ваше вискбродіє! Я її й не пускав! Вона сама прослизнула!

      – Наташа! Дядя Тарас болен и спит! А ты шумишь! – розсердилася Агата.

      – Я же просил тебя поиграть на улице! Почему не слушаешься? – дорікнув доньці Іраклій Олександрович.

      Агата Омелянівна підняла Нату. Мала щосили пручалася. Та її з іншого боку обійняв Усков. І ображена на тата дівчинка пхикнула:

      – Да он ужьэ прошьнулшьа! Вон глажьок хитрый у Тарашьа! Шьами пошьмотрите!

      Незграбно тримаючи дитину з обох боків, батьки передали її казаку. І під супровід слів коменданта: «Иди поиграй с ней на улице!» спантеличений казак виніс Нату до саду.

      Розбурханий галасом Тарас, котрий спостерігав за всією веремією, слабко всміхаючись, запитав:

      – Я довго спав?

      І Ускови тут-таки відреагували на Шевченкове пробудження. Агата кинулася до ліжка. А Іраклій залишився стояти при дверях, озираючись то на адайку, то на дружину, то у вікно.

      – Вы были без сознания, – сказала зраділа Ускова.

      А комендант додав сухо:

      – Более полутора суток.

      – И всё это время бредили. Жар у вас был сильный. Всю бочку уксуса на вас извели, – утішливо мовила Агата.

      – Нічого не пам’ятаю, – збентежився Тарас.

      Ускова зашарілася, як юнка. Її світла шкіра набула коралового відтінку. І вона промовила тихо, відводячи від чоловіка лице:

      – Вы стихи новые читали. Красивые, страшные… «Живого б любила, другую б удушила, а с неживым в яму б легла…» Неужели такие страсти на вашей родине не редкость?

      Ускова дратував рум’янець дружини, і він не зміг цього приховати:

      – Собственно, Агафья Емельяновна их до конца не понимает по причине шведского образования…

      Агата знітилася, схопилася, проходячи повз чоловіка, присіла в кніксені й уже з-за дверей

34

Кейлек – шовкова сорочка (казах.)