Чужий. Алан Фостер

якої зореліт міг рухатися викривленим простором і змагатися із часом, задерикувато показуючи свій металевий ніс Ейнштейнові… І лише незначна частка енергії витрачалася на живлення життєдіяльності екіпажу. У передній частині цього масивного комплексу, який постійно гудів, знаходилася скляна кабінка – просторий горбок над конусоподібним гіпердвигуном. Тут у контурних кріслах відпочивали двоє інженерів, котрі відповідали за забезпечення справної та безперебійної роботи всіх механізмів двигуна. Чоловіки піклувались про механізми, а механізми дбали про них.

      Більшу частину часу двигун сам чудово про себе дбав, що дозволяло Паркерові й Бретту займатися більш приємними та цікавими їм справами, наприклад, пити пиво та розповідати непристойні історії. Зараз була черга Паркера. Він уже в сотий раз переповідав байку про помічника інженера і бордель в умовах невагомості. Це була гарна історія, від якої незворушний Бретт завжди міг розуміюче хіхікнути кілька разів, а оповідач сміявся так, що аж на кольки брало.

      – …І мадам кинулася до мене, стурбована й водночас розлючена, – розповідав інженер. – Вона почала просити нас врятувати того бідного додіка. Гадаю, він не знав, куди втрапив.

      Як завжди, він засміявся зі свого жарту.

      – Ти ж пам’ятаєш те місце? Чотири стіни, підлога і стеля завішані дзеркалами, а ліжка немає, лише фіолетова сітка посеред кімнати, яка обмежує дії й захищає від ударів об стіну. Це все в умовах невагомості. – Він похитав головою, перебираючи в голові спогади. – Це місце точно не для вразливих! Над ним вирішили пожартувати і створили імітацію вільного падіння. Уявляєш, як той хлопчина запанікував, коли все довкола почало вертітися! Ці дзеркала зовсім збили його з пантелику. Напевне, його напарники довго вмовляли його спробувати ту штукенцію. Та дівчина, яка була з ним, миючись, розповідала, що все починалося добре. Але потім вони почали крутитися і він запанікував, бо не міг зупинити їхні перекиди. Вона теж намагалася, але зупиняти вільне падіння теж потрібно удвох. Через дзеркала хлопець втратив орієнтацію, а через вільне падіння він не міг припинити блювати, – Паркер випив ще пива. – У житті не бачив такого безладу. Гадаю, вони досі миють ті дзеркала.

      – Еге, – Бретт схвально посміхнувся.

      Паркер непорушно сидів, чекаючи, доки вивітряться останні спогади. Після них залишались приємні похітливі враження. Паркер відчужено увімкнув тумблер над панеллю управління. Загорілося приємне зелене світло.

      – Яке в тебе світло?

      – Зелене, – відповів Бретт, повторивши процедуру увімкнення та перевірки власних приладів.

      – І в мене, – Паркер спостерігав за бульбашками в келиху з пивом. Він усього кілька годин тому прокинувся з гіперсну, а вже занудьгував. В інженерному відділенні все працювало без збоїв, тому справ не було. Не було з ким навіть подискутувати, окрім Бретта. Але як можна розпочати балачку із чоловіком, котрий розмовляв односкладними вигуками і для якого сказати повне речення було справжнім досягненням.

      – Думаю, що Даллас умисно ігнорує