Чужий. Алан Фостер

похитав головою, а потім згадав, що Паркер не може бачити його жесту.

      – Казна-що, – він визирнув у перший-ліпший ілюмінатор. Вогні в капітанському відсіку кидали слабке світло на вузьку ділянку рівної порожньої поверхні. Іноді вітер котив велику пригорщу піску або камінь, і той кидав швидкий відблиск, але більше нічого не було. – Голі скелі, Паркере. Видимість обмежена. Усе позитивне, що я можу припустити – це те, що ми можемо бути десь неподалік від місцевого оазису.

      – Тримай кишеню ширше!

      Паркер щось прокричав Бретту діловим тоном, а потім додав:

      – Якщо ще щось трапиться, одразу ж повідомте.

      – Надішлю тобі поштівку, – і Кейн поклав слухавку…

      III

      Якби надзвичайна ситуація продовжувалася, то, схоже, усім присутнім у капітанському відсіку було б спокійніше. Коли знову увімкнули світло та енергопостачання, екіпажу стало нічого робити, окрім як витріщатися довкола. Від цього всі п’ятеро зробилися дуже нервовими. Нікому не було місця, щоб простягнутися і розслабитися. Якби хтось додумався ходити взад-вперед, то зайняв би все вільне місце. Тому всі нудьгували на своїх місцях, пили кінськими дозами каву, яку їм готував автокок, намагаючись відволікти свої надмірно завантажені думки від тієї неприємної ситуації, в яку потрапили. Вони воліли не висувати вголос припущень про те, що їх чекає назовні.

      Серед них лише Еш був відносно задоволеним. Його єдиною тривогою на той момент був душевний стан напарників. На кораблі не було справжніх розваг, завдяки яким можна було б відволіктись. «Ностромо» був буксиром, робочим кораблем, а не розважальним зорельотом. Коли не було ніякої роботи, весь вільний час екіпаж повинен був проводити в комфортних обіймах гіперсну. Тому не дивно, що через марні витрати часу вони нервували навіть у найкращих обставинах, не кажучи вже про ситуацію, в яку вони потрапили тепер.

      Еш міг увесь час вирішувати теоретичні задачі на комп’ютері, і йому це не набридало. Навпаки, процес неспання його стимулював.

      – Є відповідь на наші виклики? – Даллас висунувся зі свого стільця, щоб поглянути на наукового співробітника.

      – Я перевірив усі типи відповідей вручну, а також підбирав «методом тику». Також я дозволив «Матері» спробувати підхід з використанням суто механічно-аналогового коду, – Еш розчаровано похитав головою. – Нічого, окрім цього екстреного виклику, який повторюється через певний інтервал. По всіх інших каналах – глухо, окрім слабкого постійного тріску в каналі нуль-точка-три-три.

      Він тицьнув великим пальцем угору:

      – «Матір» говорить, що це характерне випромінювання сонця цієї системи. Якщо щось чи хтось залишився живий там, назовні, він нічого не може вдіяти, окрім як кликати на допомогу.

      Даллас мимоволі чутно видихнув.

      – Ми повністю відновили живлення. Треба визначити, де ми. Ріплі, увімкни прожектори.

      Ріплі клацнула вимикачем. За ілюмінаторами загорілася мережа потужних вогнів, які яскравими перлами переливалися корпусом. Тепер ще