Чужий. Алан Фостер

загинає пальці, перераховуючи несправності). Допоміжний блок паралельного живлення не працює, так само, як і троє чарунок на дванадцятому модулі. Наслідки зрозумілі.

      Інженер витримав паузу і додав:

      – Дрібні пошкодження теж називати? За годину я зможу підготувати повний список.

      – Не треба. Зачекай хвильку, – Даллас повернувся до Ріплі. – Спробуй знов увімкнути екрани.

      Ріплі виконала наказ, але це не допомогло. Вони були такими ж порожніми, як і голова бухгалтера Компанії.

      – Доведеться поки що обходитися без них, – сказав він.

      – Ти впевнений, що назвав усі несправності? – запитала Ріплі по телефону. Вперше вона пройнялася симпатією до Паркера та Бретта відтоді, як вони стали членами команди. Вірніше, відколи вона стала, адже Паркер працював на «Ностромо» довше за неї.

      – Поки що – так, – Паркер закашлявся. – Зараз ми намагаємося повністю відновити постачання енергії. Дванадцятий модуль, який зламався, усе тут угробив. Більше інформації про поломку ми зможемо надати вже після того, як вивчимо усе, що пожер вогонь.

      – Ви впораєтеся з ремонтом? – Даллас подумки аналізував стислий звіт інженера. Вони можуть залатати основні пошкодження, але проблема з чарунками займе певний час. Він навіть боявся думати, що могло трапитись із дванадцятим модулем.

      – Ми не зможемо одразу полагодити всі несправності, – відповів Паркер.

      – Я й не думав питати про всі. Що вдасться зробити?

      – Треба змінити напрям декількох трубопроводів і замінити обшивку пошкоджених повітрозабирачів. Це передусім. Але аби цілком полагодити ці труби, треба було б надовго ставити зореліт у док. Ми ж можемо тільки тимчасово пристосувати трубопроводи, аби згодом дістатися до доку.

      – Розумію. Що ще?

      – Я вже говорив: дванадцятий модуль. Кажу, як є: ми втратили головну чарунку.

      – Чому? Через куряву?

      – Частково – так.

      Паркер замовк, про щось порадився з Бреттом, а потім продовжив:

      – Деякі частки злиплися в забирачах, забрикетувалися та викликали перегрів і пожежу. Ви ж знаєте, які ці двигуни чутливі. Пил просочився крізь кожухи й угробив усю систему.

      – Ви щось можете зробити? – запитав Даллас. Систему треба було якось відремонтувати, бо замінити її не вдасться.

      – Гадаю, що так. Вірніше, Бретт сподівається, що коли вичистити все і заново викачати повітря, можна буде спробувати запустити. Потім побачимо, як воно буде. Якщо після чистки все буде герметично, то нам пощастило. Якщо ж ні, то спробуємо викувати і спресувати латку. Якщо ж виявиться, що вздовж труби проходить тріщина, ну, тоді… – голос Паркера почав завмирати.

      – Давайте не будемо про можливі проблеми, – запропонував Даллас. – Розберемося з тими, що є, і, сподіваюся, на цьому все й закінчиться.

      – Згодні.

      – Так, – промовив Бретт десь збоку.

      – Кінець зв’язку.

      – Кінець зв’язку. Грійте для нас каву.

      Ріплі поклала слухавку і в очікуванні подивилася на Далласа. Він тихо