Ось я. Джонатан Сафран Фоєр

робити речі зумисно. Вони не хотіли відпускати, і гордість, висловлена пошепки, зникла так само, як і обіцянки, прогулянки щовівторка, дзвінки в Ізраїль на день народження кузенів, три набиті під зав’язку торби з єврейського гастроному, які вони везли прадіду Ісааку першої неділі щомісяця, те, як прогулювали школу на користь першої гри сезону «Нетс», як співали «Singin’ in the Rain»[11], сидячи у своєму Еді-гієні на автомийці, «журнали вдячності», «вушна інспекція», щорічне вибирання й вирізування гарбузів і їх подальше розкладання протягом місяця, смажене насіння.

      Життя в сім’ї стало набагато мілкішим, ніж ззовні, утворилася порожнеча. Саме тому бар-міцва здавалася такою важливою – це була остання нитка зношеного вузла. Якщо вони скасують її, чого так сильно хотів Сем і що зараз пропонував Джейкоб (урозріз зі своїми бажаннями), то не лише хлопець, але й уся родина пуститься за течією тієї пустоти. Кисню там вдосталь на усе життя, але хіба ж це життя?

      Джулія повернулася до рабина.

      – Якщо Сем вибачиться…

      – За що? – обурився Джейкоб.

      – Якщо він вибачиться…

      – Перед ким?

      – Перед усіма, – відповів рабин.

      – Усіма? Усіма живими та мертвими?

      Джейкоб випалив цю фразу – усіма живими та мертвими – не у світлі всього того, що має статися, але у непроглядній тьмі моменту – це відбулося до того як згорнуті молитви вибухнули цвітом зі Стіни Плачу, до Японської кризи, до зникнення десяти тисяч дітей і Маршу мільйонів, до того як «Адія» стало словом, що найчастіше ґуґлили за всю історію Інтернету. До руйнівних землетрусів, дислокації дев’яти армій і розповсюдження таблеток йоду, до того як Америка так і не прислала F-16, до того як месія чи то був занадто зайнятий, щоб збудити живих і мертвих, чи то його не було взагалі. Сем перетворювався на чоловіка. Ісаак зважував, чи накласти на себе руки, чи ж перебратися з дому Додому.

      – Ми хочемо залишити це позаду, – сказала Джулія рабинові. – Хочемо, щоб все було правильно. Хочемо провести бар-міцву, як і планували.

      – Вибачившись за усе перед усіма?

      – Ми хочемо знову стати щасливими.

      Джейкоб і Джулія мовчки відмітили усю надію, тугу та химерність сказаного нею, коли слова розвіялися по кімнаті та осіли на стосі релігійних книг і заплямованому килимі. Вони збилися з дороги та загубили компас, але не втратили віри, що все ще можна повернути, навіть якщо жоден із них не знав, про яке саме щастя йшла мова.

      Рабин геть по-рабинськи переплів пальці та протягнув:

      – Є таке хасидське прислів’я: «Шукаючи щастя, ми тікаємо від удоволення».

      Джейкоб підвівся, склав аркуш, запхнув його до кишені та промовив:

      – Не на того натрапили.

      Ось не я

      Поки Сем чекав батьків на лавці біля офісу рабина Зінґера, Саманта підійшла до біми[12]. Сем змайстрував її зі старезного цифрового в’яза, який він витягнув із дна самостійно викопаного цифрового прісноводного озера. Туди ж він занурив невеликий лісок рік тому, коли, ніби один

11

«Singin’ in the Rain», «Співаючи під дощем» – американський мюзикл 1952 року, який із часом здобув статус одного з найвизначніших фільмів американського кіно.

12

Біма – підвищене місце в синагогах, на якому розміщується кафедра для читання П’ятикнижжя та Пророків.