Ось я. Джонатан Сафран Фоєр

сказали. Джуліє…

      – Я не пам’ятаю дослівно.

      – Я сказав: «Расизму тут не місце».

      – Расизм – це те, що проявляють расисти.

      – Чи говорили ви колись неправду, пане Блох?

      Джейкоб рефлексивно почав шукати телефон у своїй кишені.

      – Я припускаю, що, як і всі, хто коли-небудь жив на цьому світі, ви сказали неправду. Але це не робить вас брехуном, – сказав рабин.

      – Ви називаєте мене брехуном? – запитав Джейкоб, стиснувши кулаки.

      – Ви боретеся з тінню, містер Блох.

      Джейкоб повернувся до дружини.

      – Так, слово на «н» – погане. Погане, погане, надзвичайно погане. Та це було лише одне слово серед інших.

      – Ти думаєш, що ширший сексистський, гомофобний і збочений контекст покращує ситуацію?

      – Але він цього не робив.

      Рабин засовався у кріслі.

      – Я можу говорити відверто? – він витримав паузу, зробивши достоту недовірливий вираз обличчя та длубаючись великим пальцем у ніздрі. – Бути онуком Ірвіна Блоха – це дуже непросто для Сема.

      Джулія відхилилася назад, задумавшись про піщані фортеці та ворота синтоїстського храму в Орегоні, які два роки тому змило цунамі.

      Джейкоб перевів погляд на рабина.

      – Перепрошую?

      – Бути дитині прикладом для наслідування…

      – Це ж добре.

      Рабин повернувся до Джулії.

      – Ви, певно, мене розумієте.

      – Я вас розумію.

      – Ми вас не розуміємо.

      – Певно, Семові здавалося, що будь-що, що він скаже, неважливо…

      – Ви читали другий том біографії Ліндона Джонсона авторства Роберта Каро?

      – Ні.

      – Що ж, якби ви були рабином, близьким до людей, і таки прочитали класику жанру, то ви би знали, що сторінки 432–435 присвячені оповіді про Ірвіна Блоха, який зробив для прийняття закону «Про виборчі права» більше, ніж будь-хто інший у Вашингтоні та й узагалі будь-де. Хлопцеві не знайти кращого прикладу.

      – Хлопцеві не довелося й шукати, – відповіла Джулія, дивлячись уперед.

      – А тепер… чи мій батько написав щось таке, про що варто шкодувати? Так. Це правда. Про це варто шкодувати. І він шкодує. Він п’є по вінця повну чашу каяття. Але припускати, ніби його праведність – це щось інше, ніж просто натхнення для його онуків…

      – Із усією повагою, пане Блох…

      Джейкоб розвернувся до жінки.

      – Пішли звідси.

      – Давай врешті займемося тим, що потрібно для Сема.

      – Тут Семові нічого не потрібно. Примусити його до бар-міцви було помилкою.

      – Що? Джейкобе, ми його не примушували. Могли хіба що трохи підштовхнути, але…

      – Ми трохи підштовхнули його зробити обрізання. До бар-міцви ми його реально змусили.

      – Твій дід останні два роки розповідає, що він досі живий лише тому, що чекає на Семову бар-міцву.

      – Ще одна причина цього не робити.

      – І ми хотіли, аби Сем не забував, що він єврей.

      – А ми йому хоч раз давали можливість забути?

      – Щоб був євреєм.

      – Так, євреєм.