Flash Boys. Ринок цінних… секунд: революція на Уолл-стрит. Майкл Льюїс

акронім «Тор», і навіть певні слова знайшлися, але їх ніхто не запам’ятав. Інструмент залишився просто Тором. «Я збагнув, що в цьому щось є, коли назва перетворилася на дієслово, – каже Бред, – коли почув, як хлопці вигукують: “Торай його!”»

      По-друге, він збагнув важливість цієї події з розмов, які провів із кількома найбільшими у світі інвестиційними менеджерами. Спершу Бред і Роб Парк відвідали Майка Ґітліна, який керував $ 700 млрд інвестицій компанії T. Rowe Price у фондовий ринок. Їхня історія аж ніяк не стала для Ґітліна несподіванкою. «Було зрозуміло, що відбулися певні зміни, – сказав Ґітлін. – Бо коли ви торгували акціями, ринок неначе знав, що ви збираєтеся робити, і рухався не на вашу користь». Але картина в описі Бреда виявилася набагато детальнішою, ніж Ґітлін міг собі уявити, – і на тому ринку всі стимули були збочені. Брокерська фірма з Уолл-стрит, що вирішувала, куди направляти накази купівлі й продажу T. Rowe Price, могла істотно впливати на те, як і де ці накази приймалися. Тепер фірми отримували гроші, коли надсилали накази на одні біржі, й витрачали, коли відправляли на інші. Чи опирався брокер цим стимулам, якщо вони не збігалися з інтересами інвесторів, яких він представляв на ринку? Цього ніхто не міг сказати. Ще один покручений стимул називався «плата за потік заявок». Станом на 2010 рік кожен американський біржовий брокер і решта онлайн-брокерів фактично виставляли на аукціон ринкові накази своїх клієнтів. Наприклад, брокерська онлайн-фірма TD Ameritrade щороку отримувала сотні мільйонів доларів за те, що надсилала свої накази до ВЧТ-компанії під назвою Citadel, яка виконувала заявки від свого імені. Чому Citadel так охоче платила ці гроші за право стежити за потоком? Ніхто не міг сказати напевне.

      Важко було виміряти вартість нової структури ринку. Але тепер з’явився інструмент для коригування не лише способу, в який накази надходили до пункту призначення, а й суми, які цей новий посередницький механізм Уолл-стрит виймав із кишень дрібних і великих інвесторів, – «Тор». Бред пояснив Майку Ґітліну, як його команда проводила чималі оборудки з метою вирахувати, наскільки дешевше вони купували акції, якщо позбавляли той механізм можливості діяти на випередження. Приміром, вони купували 10 мільйонів акцій Citigroup, які тоді торгувалися приблизно по 4 долари за штуку, й економили $ 29 тис. – менше однієї десятої відсотка загальної вартості. «Такий був збір», – каже Роб Парк. Сума здавалася невеликою, поки не пригадаєш той факт, що середній денний обіг фондового ринку США становив $ 225 млрд. Подібна податкова ставка від цієї суми перевищувала $ 160 млн на день. «Підступність полягала в тому, що ми не могли цього відстежити, – каже Бред. – Це відбувалося на такому глибокому, “молекулярному” рівні, що навіть якби ми спробували усе впорядкувати й прорахувати ситуацію, то все одно нічого не вийшло б. Людей дурили, бо вони уявлення не мали про мікросекунду».

      «Тор» показав, що відбувається, коли певна фірма з Уолл-стрит допомагає інвестору уникнути сплати збору. Докази були непрямими, але з точки