Прислуга. Кетрін Стокетт

грають у м’яча. Усі дивляться на нас і думають, що мене, певно, звільнили.

      – Так, мем, – зітхаю я. – Що я можу для вас зробити?

      – У мене є ідея. Дещо, про що я хочу написати. Але мені потрібна ваша допомога.

      Важко видихаю. Мені подобається міс Скітер, але що ж це таке. Могла би просто зателефонувати. Вона б не всадилася на сходи до білої леді, попередньо не зателефонувавши. А тут розсілася, ніби має повне право припертися до мене додому.

      – Я хотіла б узяти у вас інтерв’ю. Як воно – працювати прислугою.

      Червоний м’яч закотився на моє подвір’я. Малий Джонс убіг із вулиці по нього. Угледівши міс Скітер, застиг на місці. Потім швидко хапнув м’яч. Повернувся й накивав п’ятами, мовби злякався, що вона кинеться навздогін.

      – Щось на зразок рубрики міс Мирни? – тягну байдужим голосом. – Щодо прибирання?

      – Ні, не в стилі міс Мирни. Я маю на увазі книжку, – пояснює вона, а очі такі великі. Схвильована. – Історії про те, як це – працювати в білих сім’ях. Як це працювати… наприклад, в Елізабет.

      Повертаюсь і дивлюся на неї. То про це вона намагалася запитати мене два тижні тому на кухні міс Ліфолт.

      – Гадаєте, міс Ліфолт погодиться? Щоб я розповідала про неї?

      Міс Скітер опускає очі:

      – Та ні. Я думала, що ми їй не зізнаватимемось. І я хотіла б, щоб інші служниці теж тримали це в таємниці.

      Морщу чоло, бо починаючи розуміти, про що вона.

      – Інші служниці?

      – Я сподівалася знайти чотирьох чи п’ятеро. Щоб показати, як то бути прислугою в Джексоні.

      Озираюся. Ми сидимо як на долоні. Хіба вона не тямить, як це небезпечно, розмовляти про таке в усіх на виду?

      – Які саме історії вам треба почути?

      – Скільки вам платять, як з вами поводяться, про туалети, дітей – усе, що ви бачите: хороше та погане.

      Вона виглядає схвильованою, проте не більше, як від звичайної гри. На мить я стала більше люта, ніж утомлена.

      – Міс Скітер, – шепочу я, – вам не здається, що це небезпечно?

      – Ні, якщо будемо обережні…

      – Тихіше, прошу. Ви хоч розумієте, що зі мною станеться, якщо міс Ліфолт дізнається, що я обговорювала її в неї за спиною?

      – Ми нічого не скажемо ні їй, ні комусь іншому. – Вона знижує голос, зовсім трішки: – Інтерв’ю матимуть конфіденційний характер.

      Просто дивлюся на неї. Може, вона божевільна?

      – Ви чули, що трапилося вранці з темношкірим хлопцем? Його побили монтуванням за те, що він помилково скористався туалетом для білих.

      Вона дивиться на мене, кліпає:

      – Я знаю, що ситуація складна, але таке…

      – А моя кузина Шайнел з округу Картер? Її машину спалили, бо вона прийшла на виборчу дільницю.

      – Ніхто раніше не писав такої книжки… – говорить вона, нарешті пошепки, нарешті до неї доходить. – Ми розчистимо цілину. Це зовсім нова перспектива…

      Група служниць в уніформі йдуть повз мій будинок. Поглядають на мене, як я сиджу поруч із білою жінкою на сходах. Зціплюю зуби, знаючи, що ввечері телефон розриватиметься.

      – Міс