Собака на сіні (збірник). Лопе де Вега

з огидою устати.

      Пасквала

      Та на те вони митці;

      ми їм вірим, необачні,

      а вони такі невдячні,

      мов ледачі горобці.

      Як притисне цих створінь

      взимку холод, голод клятий,

      то летять до нас у хати:

      «Ой рятуйте, цінь-цвірінь!»

      Раді навіть крихті хлібній,

      що впаде їм зо стола,

      а діждалися тепла —

      вже їм люди не потрібні;

      і не та вже мова в них,

      вже нікого знать не хочуть,

      тільки з стріхи цвірінькочуть:

      «жив-жив-жив!» та «цур дурних!».

      Отакі ж і всі мужчини:

      поки в них горить жага,

      то і «люба», й «дорога»,

      і «зоря моя єдина»,

      а доб’ється він свого —

      і уже не та розмова;

      тільки й чуєш: «будь здорова»,

      тільки й бачила його.

      Лавренсія

      Ані жодному не вір!

      Пасквала

      Певна річ, од них лиш кривда.

Ява четверта

      Менго, Баррільдо й Фрондосо; ті, що й були.

      Фрондосо

      Та й запеклий ти, Баррільдо, —

      Хоч із ким затієш спір.

      Баррільдо

      Поспитаймо у дівчат,

      ці розсудять якнайліпше.

      Менго

      Щоб було воно ще кріпше,

      то побиймось об заклад:

      якщо виграю я справу,

      ви заплатите мені

      по закону – удвійні.

      Баррільдо

      Хай і так; але цікаво,

      що в заклад поставиш ти?

      Менго

      Ставлю скрипку із самшита;

      варт вона амбара жита —

      кіп не менш як десяти.

      Баррільдо

      Що ж, я згоден.

      Фрондосо

      Ну, давай!

      Добрий день, прекрасні дами!

      Лавренсія

      Ми вже дами? Бог із вами!

      Фрондосо

      Це у нас такий звичай:

      хто школяр – то вже студент,

      хто сліпий – короткозорий,

      хто кульгавий – то нескорий,

      хто злодюга – претендент,

      хто сутяга – діловий,

      хто плутяга – то розумний,

      хто невіглас – легкодумний,

      хто хамлюга – то прямий,

      хто ротатий – златоуст,

      хто банькатий – прозорливий,

      боягуз – то соромливий,

      хто скупий – то має глузд,

      хто дурний – то простодушний,

      хто вже лисий – то й мудрець,

      хто крикун – то молодець,

      пранцюватий – золотушний,

      хто бурчливий – то серйозний,

      хто незносний – то дивак,

      хто розпусний – має смак,

      хто скажений – то нервозний,

      хто нахабний – то вже смілий,

      хто пузатий – заживний,

      хто цибатий – то стрункий,

      хто горбатий – то похилий…

      Можна, бачите, словами

      все на світі личкувать;

      то чому ж би не назвать

      вас мені – «прекрасні дами»?

      Лавренсія

      То,