Собака на сіні (збірник). Лопе де Вега

у мене небагато,

      та хоробрі, як леви, —

      з ними можна світ добуть!

      А в Овечій тій Криниці

      люди смирні, мов ягниці,

      землю орють, скот пасуть,

      всі не зучені до зброї.

      Магістр

      Ви в Криниці живете?

      Командор

      Вибрав я містечко те,

      щоб пожити в супокої…

      Ну, та вам пора давно

      ознаймить васалів збори.

      Магістр

      Ще сьогодні, командоре,

      я ступлю у стремено.

      (Виходять.)

Ява третя

      Майдан в Овечій Криниці.

      Входять Пасквала й Лавренсія.

      Лавренсія

      Не вертався б він довіку!

      Пасквала

      Це такі твої думки?

      Я ж гадала, навпаки, —

      ти в журбу впадеш велику.

      Лавренсія

      Щоб запавсь його і слід

      до Овечої Криниці!

      Пасквала

      Ет, були вже гордівниці, —

      спершу серце наче лід:

      він, мовляв, мені не люб, —

      а тоді з кохання плаче.

      Лавренсія

      Ні, у мене – інша вдача,

      непохилиста, як дуб.

      Пасквала

      Ой Лавренсіє, дивись,

      пить води не зарікайся!

      Лавренсія

      Ні, ніхто не сподівайся,

      щоб спіткнулась я колись!

      Як же вірить командору,

      як любить його мені?

      Він мене посвата?

      Пасквала

      Ні.

      Лавренсія

      А неслави й поговору

      про сеньйора-стрибунця

      скільки ходить по містечку!

      Не одну дурну овечку

      він зоставив без вінця.

      Пасквала

      Та балакаєш ти гарно…

      Лавренсія

      Ти ж, Пасквало, знаєш, мабуть,

      він мене вже з місяць вабить,

      все даремно, все намарно.

      Розкажу тобі все чисто:

      Флорес, той поганий звідник,

      і Ортуньйо, той негідник,

      вже приносили намисто,

      і сережки, й шнуровиці,

      все до пана підмовляли,

      і влещали, і лякали;

      тільки то мені дурниці,

      не зведуть мене з ума.

      Пасквала

      Де була у вас розмова?

      Лавренсія

      Там, на річці, край діброви,

      з тиждень тому.

      Пасквала

      Ой дарма…

      Все ж тебе він обморочить.

      Лавренсія

      Він? Мене?

      Пасквала

      Та вже ж не їх.

      Лавренсія

      Ні, на цей твердий горіх

      він даремно зуби точить.

      Я, Пасквало, не така;

      більш люблю що божий ранок

      сала спряжить на сніданок

      та спекти медівника,

      щоб справдешній смак почуть,

      та кухлятко варенухи,

      як то кажуть, для отухи,

      потай