Страта. Марина и Сергей Дяченко

там, де він зараз перебуває… і виведете його з шокового стану. Цим ви врятуєте… його життя. І, можливо, життя багатьох людей… Професійна етика не дозволяє мені сказати більше.

      Ірена геть розгубилася.

      Нічого собі… Якби йшлося про те, щоб з’їздити в якесь сусіднє містечко і розшукати там Анджея – навряд чи можливою була б уся ця дивна розмова…

      – Я так розумію… він перебуває десь… далеко?

      – Транспортні витрати бере на себе Комітет, – глухим голосом повідомила жінка.

      – А куди, власне, належить…

      Петер зітхнув. Витягнув із-під столу свій плаский портфель, а звідти – заздалегідь заготовлений аркуш:

      – Ось… прочитайте, сподіваємось, ви зголоситесь.

      Ірена пробігла очима текст – це була підписка про нерозголошення державної таємниці. Їй чомусь стало весело. Місцезнаходження Анджея є державною таємницею! Давно пора. Давно пора оголосити досліди цього нікчеми зброєю тактичного значення, а у похмурому настрої – і стратегічного… І, розсердивши як слід, скидати його на позиції ймовірного противника. «Через годину вороги у відчаї побіжать здаватися в полон…»

      Петер насупив брови. Йому незрозуміла була її усмішка.

      Вона знизала плечима:

      – Зроду не вникала у ваші таємниці…

      – Це, власне, формальність, – м’яко сказала жінка. – Але без вашого підпису ми не можемо…

      «На канапу… – подумала Ірена стомлено. – І днів зо два не висовувати носа з-під пледа. Відновлювати внутрішню екологію…»

      Вона таки підписала. Петер довго вдивлявся в папір, ніби сумніваючись у справжності Ірениного автографа.

      Між тим офіціант приніс смаженину, і документ спішно прибрали – від жирного соусу подалі.

      – Бачите… Основна спеціальність вашого колишнього чоловіка – моделятор.

      Гарячий соус стікав краплями – м’ясо, просмажившись над вогнем, неначе побажало знову прибрати первинного вигляду і скористалося кривавим томатом. «Ось так і жінки…» – подумала було Ірена, але доводити повчальну думку до кінця не вельми хотілося.

      – Отже, моделятор, – голос Петера знизився до шепоту. – Експериментатор… І сталося так, що в процесі експерименту ваш чоловік створив…

      – Мій колишній чоловік, – мимохідь виправила Ірена.

      – Ваш колишній чоловік… створив функціонуючу чотиривимірну модель. У тимчасовому режимі десять до одного…

      – Добре, – автоматично кивнула Ірена, бо обоє її співрозмовників явно чекали хоч якоїсь реакції.

      Жінка поперхнулась. Петер глитнув шмат:

      – Ви не зрозуміли… Він перебуває ВСЕРЕДИНІ моделі. Ми маємо відомості про те, що він живий і здоровий… В той же час його поведінка наводить на думку про шок. Про розлад сприйняття…

      Ірені уявився Анджей, котрий сидить всередині свого сірникового міста – найвища вежа ледь дістає йому до плеча. «Це? Дурниці, так, моделька…»

      – Я щось не дуже вас розумію, – зізналася вона відверто. – Але обіцяю подумати.

* * *

      …Приблизно