Страта. Марина и Сергей Дяченко

Читать онлайн.
Название Страта
Автор произведения Марина и Сергей Дяченко
Жанр Зарубежная образовательная литература
Серия
Издательство Зарубежная образовательная литература
Год выпуска 1999
isbn 978-966-03-7744-8



Скачать книгу

Бамс!.. І вона заплакала, спохопилась і гарячково почала одягатись, а Івоніка укляк стовпом, а потім хутко рвонув вікно, обриваючи поролонові смуги утеплювача, і пошпурив на музикантів круглу табуретку…

      Здоровезна туба з’імітувала непристойний пшик.

      Івоніка опустився на підлогу й гарячково згадував усі брудні лайки – які знав і колись чув та забув, і ще такі, яких не знав і не чув – вони придумалися на ходу і тому вилітали з рота якось жалюгідно…

      Яка вона була дурепа… Невже це так неминуче, й у вісімнадцять років усі дівчатка – ідіотки?!

      А тоді вона, звичайно, вмить протверезіла. І бігла під звуки весільного маршу світ за очі і ледь не потрапила під машину…

      А наступного ранку її, заплакану, кілька разів кликали до телефону, але вона не підходила, не бажаючи розмовляти з Івонікою… А коли покликали вчетверте, і вона зробила над собою зусилля та спустилася до віконця вахтерки, – ніякого Івоніки в слухавці не виявилося. Незнайомий голос вкрадливо поцікавився:

      – Це Ірена?

      Вона не готова була до такого повороту подій і тому промовчала.

      – Алло, Ірена?

      – Ви хто? – запитала вона похмуро.

      – Я Анджей.

      …Згодом вона дізналася, що він будь-що домагався поставленої мети. Абсолютно будь-якої.

      – Який ще Анджей? – Їй наплювати було, що її слухають.

      – Той, хто замовляв музику.

      Вона промовчала.

      – Я підібрав ваш записник… разом із номером телефону.

      – І що? – запитала вона.

      Проте вже через секунду додала:

      – То засуньте цей записник… знаєте куди?

      І жбурнула трубку на важіль…

      Він був старший за неї на сім років. Жив сам, у величезній кімнаті – майже без меблів, але переміщатися по ній можна було тільки боком, попід стіною, бо весь простір займало середньовічне місто, побудоване… із сірникових коробок.

      – Це що? – запитала вона, вперше переступивши поріг його кімнати.

      – Та так, – він недбало махнув рукою. – Нічого особливого… Така собі моделька…

* * *

      Вони зустрілися на нейтральній території – в кафе; Ніколан Петер прийшов у супроводі вродливої доглянутої жінки (з тих, хто до глибокої старості пунктуально відвідує спортзал, масажиста і косметолога). Дама, одначе, нервувалася, й Ірена з подивом збагнула, що джерелом її напруги є безневинна пані Хміль.

      – …І ваші останні речі. Я дала читати їх синові – той у захваті, у нього половина класу стоїть у черзі на цей журнал…

      Скоріше за все, дама брехала. Мабуть, їй тільки вчора ввечері вручили журнал, і вона спішно простудіювала Іренину повість, бажаючи мати тему для приємної розмови з потрібною співбесідницею…

      Бо вона, Ірена Хміль, для чогось їм потрібна.

      – Ви збираєтеся розмовляти зі мною як представники Комітету чи як приватні особи?

      Дама посміхнулася – досить мило, але за посмішкою все-таки відчувалося напруження:

      – Затишна обстановка… сприяє насамперед приватній бесіді.

      – І все ж таки?

      – Так, ми уповноважені говорити офіційно, – Петер, повненький сумний блондин, зітхнув. – Ми розуміємо ваше… м’яко кажучи, замішання.

      – Ви, звичайно, знаєте, що ми з чоловіком розлучилися п’ять років тому? – недбало запитала Ірена.

      Петер кивнув:

      – Ну так… Перепрошую за мимовільне нагадування про речі небажані та неприємні. Але… Комітет змушений просити вас про допомогу. Зокрема й про допомогу вашому… колишньому чоловікові.

      Ірена мовчала.

      Дерев’яний будиночок кафе був у цей час майже порожній. Столи стояли кружкома, проти входу – стійка, а в центрі, під широким отвором у стелі – жарівня. Ледь відчутно пахло димком, страва, замовлена паном Петером на трьох, тільки почала своє перетворення – від свіжих м’ясних шматків до рум’яної апетитної смаженини…

      – У нас обмаль часу, – сказав заклопотано пан Петер. – Справа ось у чім. Уявіть собі, що наш співробітник, який виконав певну місію, в процесі деяких соціологічних досліджень… пережив важкий шок і фактично впав у… шаленство.

      Ірена не ворухнулась. Сизий димок, що здіймався над жарівнею, тонкими пасмами витягувався в дірку під стелею.

      Навіть при їхньому спільному житті Анджей нічого не розповідав їй про свою роботу… І певна річ, він завжди був трохи несамовитим (якщо, звичайно, можливе таке поєднання слів).

      – Напевно, ви будете здивовані, – втрутилась жінка. – Чоловіки дивують нас не рідше, ніж ми їх… Але дані спеціального тесту показали, що вивести людину зі ступору іноді може… сильний подразник. Зокрема – поява колишньої дружини…

      Ірена, як і досі, мовчала. Ці двоє вже завантажили її вище ватерлінії – саме час залягти на дно, себто на канапу, натягнути до підборіддя плед і подумати над почутим…

      Цікаво,