Подружжя по сусідству. Шарі Лапена

вони страшенно розсердяться – на неї й на Марко, особливо на Марко. Вони люблять Кору, свою єдину онуку. Що вони подумають, коли дізнаються про те, що вони з Марко накоїли?

      – Вони вже їдуть, – каже Анна Марко та детективу. Вона дивиться на Марко, потім відводить очі.

      Розділ 5

      Марко почувається вигнанцем: він часто почувається саме так, коли в кімнаті з’являються батьки Анни. Навіть тепер, коли Кора зникла, він відчуває, що ним нехтують, тоді як ті троє – його схиблена дружина, її завжди незворушна мати та властолюбний батько – об’єднуються в родинний трійчастий союз. Часом він лише дещо відокремлений, часом – повністю виключений. Але знову ж таки – він знав, на що йшов, одружуючись із нею. Він думав, що зможе із цим жити.

      Він, зайвий, стоїть попід стіною вітальні, спостерігаючи за Анною. Вона сидить посередині канапи, мати – поряд із нею, притягнувши Анну до себе, щоб заспокоїти. Батько розташувався дещо віддалік, випроставшись, поплескуючи доньку по плечу. Ніхто не дивиться на Марко. Ніхто не пропонує підтримки йому. Марко почувається ні в сих ні в тих у власному будинку.

      Але, щонайгірше, він був до смерті наляканий, виснажений. Усе, чого він прагне, – знову побачити Кору в її колисці, він волів би, аби усього цього ніколи не ставалося.

      Він відчуває, що детектив на нього дивиться. Тільки він звертає увагу на Марко. Марко умисно ігнорує його, хоча, можливо, й не варто було цього робити. Марко знає, що він підозрюваний. Детектив увесь час на щось натякає, відколи з’явився тут. Марко почув, як офіцери в будинку шепотілися про виклик собак. Він не дурний. Не було би потреби викликати собак, якби вони не підозрювали, що Кору вбили в будинку. Поліція вочевидь вважає, що вони з Анною вбили дитину.

      Нехай собі приводять собак – він не боїться. Можливо, поліція постійно стикається з тим, що батьки вбивають своїх дітей, але він би ніколи не завдав шкоди своїй доньці. Кора для нього – усе. Вона була єдиним промінчиком світла в його житті, єдиним нескінченним джерелом радості, особливо протягом останніх кількох місяців, коли Анна дедалі глибше впадала в депресію, втрачаючи себе. Здається, його дружина стала цілком чужою. Що сталося із вродливою привабливою жінкою, з якою він одружився? Усе спаскудилося. Але їм із Корою було добре удвох, вони перечікували разом, чекали, коли мама повернеться до нормального стану.

      Батьки Анни тепер зневажатимуть його ще сильніше. Вони швидко пробачать Анні. Вони здатні пробачити їй майже все – навіть те, що вона лишила дитину якомусь хижакові на поталу, навіть це. Але йому – йому вони ніколи, ніколи не пробачать. Вони стоїчно переживатимуть цю катастрофу – вони завжди поводяться стоїчно, на відміну від їхньої емоційної доньки. Можливо, вони можуть навіть застерегти Марко та Анну від їхніх помилок. Цього вони прагнуть найбільше. Навіть зараз він бачить, що батько Анни дивиться понад голови Анни та її матері, насупившись так, що між бровами залягла глибока борозна, і зосередившись на проблемі, на проблемі, створеній Марко, – на тому, як її розв’язати. Думаючи про те, як йому прийняти цей виклик і вийти із