Подружжя по сусідству. Шарі Лапена

– власне, коли приїхала поліція, вони були зачинені, але не замкнені. Мати, безсумнівно, шокована. Батько теж, здається, вбитий горем. Але відчувається, що тут щось не так. Ресбак розмірковує, що ж відбувається насправді.

      Детектив Дженнінґз робить йому знак рукою.

      – Вибачте, – каже детектив Ресбак і на мить залишає приголомшених батьків.

      – Що таке? – тихо питає Ресбак.

      Дженнінґз тримає маленький слоїк пігулок.

      – Знайшли це в шафці у ванній, – каже він.

      Ресбак бере прозорий пластиковий контейнер у Дженнінґза й вивчає етикетку: анна конті, сертралін, 50 мг. Ресбак знав, що «Сертралін» – це потужний антидепресант.

      – Дзеркало у ванній нагорі розбите, – каже йому Дженнінґз.

      Ресбак киває. Він ще не був нагорі.

      – Щось іще?

      Дженнінґз хитає головою.

      – Поки що більше нічого. У будинку, здається, чисто. Більше нічого начебто не вкрали. Решту дізнаємося від експертів за кілька годин.

      – Добре, – сказав Ресбак, віддаючи слоїк Дженнінґзу.

      Він повертається до пари на канапі й продовжує ставити запитання.

      Дивиться на чоловіка:

      – Марко, – нічого, якщо я називатиму вас Марко? – що ви робили після того, як навідали дитину о дванадцятій тридцять?

      – Я повернувся на вечірку, – сказав Марко. – Викурив цигарку в сусідів на внутрішньому дворику.

      – Ви були самі, коли палили?

      – Ні, зі мною була Синтія, – на цих словах Марко червоніє. Ресбак це помічає. – Це сусідка, яка запросила нас на вечерю.

      Увага Ресбака перемикається на дружину. Вона— приваблива жінка, з приємними рисами обличчя та блискучим каштановим волоссям, але зараз якась посіріла.

      – А ви не палите, місіс Конті?

      – Ні, я – ні. Але Синтія палить, – каже Анна. – Я лишилася за столом із її чоловіком, Гремом. Він ненавидить цигарковий дим, а оскільки то був його день народження, то я подумала, що буде нечемно лишити його самого в кімнаті. – А потім вона раптом випалює: – Синтія цілий вечір фліртувала з Марко, і мені було шкода Грема.

      – Зрозуміло, – каже Ресбак. Він уважно розглядає чоловіка – той являє собою цілком гнітюче видовище. Він також виглядає знервованим і винним. Ресбак повертається до нього.

      – Тож ви були на внутрішньому дворику в сусідів десь після пів на першу. Приблизно як довго ви були на вулиці?

      Марко безпорадно хитає головою.

      – Може, п’ятнадцять хвилин, плюс-мінус.

      – Ви нічого не чули, не бачили?

      – Тобто? – чоловік, здається, в шоці. Він говорить якось нечітко. Ресбак замислюється про те, скільки Марко випив.

      Ресбак пояснює для нього.

      – Очевидно, вашу дитину забрали між пів на першу та першою двадцять сім. Ви були надворі, кілька хвилин, після дванадцятої тридцять.

      Він дивиться на чоловіка, чекає, поки той складе два і два.

      – На мою думку, навряд чи хтось виносив би дитину посеред ночі через передні двері.

      – Але ж вони були відчинені, – каже Анна.

      – Я