Гра на пониження. За кулісами світової фінансової кризи. Майкл Льюїс

під назвою «Оселя, не забезпечена капіталом, – це орендоване на позичені гроші житло». Потім підтягнувся Портер Коллінз, дворазовий олімпійський чемпіон з веслування, який працював з Айсманом у Chilton Investment і ніколи не міг збагнути, чому хлопцеві з такими гарними ідеями не надають більше повноважень. Третім прийшов Денні Мозес, який став чільним трейдером Айсмана. Денні працював у відділі продажу Oppenheimer and Co. і зберіг яскраві спогади про Айсмана, що говорив і робив купу всіляких речей, яких інші аналітики майже не робили і не говорили. Наприклад, посеред біржового дня Айсман міг вийти на подіум у центрі торгової зали Oppenheimer, попросити загальної уваги й оголосити: «Акції наступних восьми компаній опускаються до нуля», – а потім перерахувати всі вісім компаній, які справді банкрутували. Денні, син професора-фінансиста з Джорджії, був налаштований не так фаталістично, як Вінні чи Стів, однак він поділяв думку, що погані речі можуть відбуватися і відбуваються, особливо на Уолл-стрит. Коли компанія з Уолл-стрит запросила його до операції з цінними паперами, яка здавалася абсолютно ідеальною, він звернувся до продавця зі словами: «Дуже вам вдячний, але я мушу дізнатися ще дещо – як ви мене вжарите?»

      «Хе-хе-хе… Та годі! Ми б ніколи цього не зробили…» – почав трейдер, але Денні, так само чемно, стояв на своєму.

      «Ми обидва знаємо, що подібні досконалі операції ніколи не відбуваються між маленькими хедж-фондами й великими фірмами з Уолл-стрит. Я погоджуся на неї, якщо ви поясните, як збираєтеся мене вжарити».

      І трейдер пояснив Денні, як він збирався його вжарити. І Денні погодився на оборудку.

      Усі вони надзвичайно тішилися з нагоди заробити гроші зі Стівом Айсманом. Працюючи на Айсмана, ви ніколи не відчували, що працюєте на Айсмана. Він був учителем, а не керівником. Айсман також полюбляв тонко натякати на абсурдність, що облягла їх зусібіч. «Така забава – брати Стіва на всілякі заходи Уолл-стрит, – розповідає Вінні. – Бо він разів із тридцять скаже: „Поясніть це мені“. Або: „А не могли б ви пояснити якось по-людськи?“ Бо якщо так зробити, можна дещо дізнатися. Наприклад, чи розуміють взагалі ті люди, про що говорять. І переважно – ні, не розуміють!»

      На початку 2005 року маленька команда Айсмана трималася спільної думки про те, що величезна кількість тих, хто працював на Уолл-стрит, геть не розумілися на тому, що роблять. Механізм субстандартної іпотеки знов увімкнули й запустили в роботу, наче він ніколи не ламався. Якщо перший запуск субстандартного кредитування викликав острах, то другий наводив справжній жах. У середині 1990-х рік уважався вдалим, якщо видавали субстандартні кредити на суму $ 30 млрд. На 2000 рік вартість субстандартної іпотеки становила 130 мільярдів, а позики на $ 55 млрд реструктуризували в іпотечні облігації. На 2005-й субстандартні кредити вже становили 625 мільярдів, з яких 507 мільярдів перетворилися на іпотечні облігації. Півтрильйона доларів у субстандартних іпотечних облігаціях за рік! Субстандартне кредитування продовжувало розвиватися,