Гра на пониження. За кулісами світової фінансової кризи. Майкл Льюїс

виплати, останню сорочку знімуть, але, принаймні, ви про це знатимете від початку. А субстандартна іпотека була шахрайством. По суті, вас туди заманювали словами: „Ви зможете сплатити всі інші кредити – за кредитною карткою, за автомобіль, – якщо візьмете оцю єдину позику. І погляньте, яка низька процентна ставка!..“ Але ті низькі показники – не реальна ставка. Це низька початкова ставка».

      Полюючи на Household, Айсман відвідав ланч, організований великою фірмою з Уолл-стрит. Герба Сендлера, гендиректора позиково-ощадного монстра під назвою Golden West Financial Corporation, запросили виголосити промову. «Хтось запитав у Сендлера, чи вірить він у безкоштовні чекові рахунки, – згадує Айсман. – А той каже: „Вимкніть диктофони“. Усі вимкнули. І він пояснив, що вони уникають безкоштовних чекових рахунків, бо насправді це податок з бідних – у вигляді штрафів за овердрафт. І що банки, які використовують цю систему, наживаються на обдиранні бідняків, бо плата за обробку чеків приносить менший прибуток».

      – А контролюючі органи цим не цікавились? – спитав Айсман.

      – Ні, – відповів Сендлер.

      «Тоді я збагнув, як насправді звучить гасло системи – „Вжар бідняка“».

      Замолоду Айсман був завзятим республіканцем. Він вступив до правих організацій, двічі голосував за Рейгана, навіть симпатизував Роберту Борку. Як не дивно, він мав прийти на Уолл-стрит, аби його політичні погляди почали лівішати. Він уважав, що його перші несміливі кроки до середини політичного спектра спричинено кінцем «холодної війни»: «Я вже не так дотримувався правих поглядів, бо праві погляди тоді були ні до чого». На той час, коли гендиректор Household Білл Алдінґер отримав свої сто мільйонів доларів, Айсман уже почав перетворюватися на першого соціаліста фінансового ринку. «Якщо ти консервативний республіканець, то навіть уявити не можеш, що люди можуть заробляти гроші, обдираючи інших», – каже він. Його розум був готовий до нових перспектив. «Я тоді зрозумів, що фактично ціла галузь під назвою „споживче кредитування“ існувала лише для того, аби оббирати людей».

      Оскільки роботодавець із хедж-фонду не давав Айсману можливості керувати грошима, Стів звільнився й спробував заснувати власний хедж-фонд. Установа, що називалася Front-Point Partners і яку незабаром повністю викупили Morgan Stanley, об’єднувала цілу колекцію хедж-фондів. На початку 2004 року Morgan Stanley погодилися, щоб Айсман заснував фонд, який спеціалізуватиметься виключно на фінансових компаніях: банках Уолл-стрит, житлово-будівельних та іпотечних фірмах, корпораціях з великими відділами фінансових послуг (наприклад, General Electric) та інших закладах, які хоч якимсь боком торкалися фінансів Америки. За певний відсоток від прибутку Morgan Stanley надали Айсману офіс, меблі та обслуговуючий персонал. Чого вони йому не дали, то це грошей. Очікувалося, що Айсман має збити власний капітал. Він облетів увесь світ і зустрівся із сотнями крупних інвесторів. «Власне, ми намагалися знайти кошти, але в нас нічого не виходило, – розповідає він. – Усі говорили: