Дев’ять кроків назустріч вітру. Михайло Івасько

Ярина. – Сьогодні повинен заселитись хлопець… Він до мене вчора дзвонив і казав, що сьогодні після обіду прибуде. Поселиш його в шосту кімнату, тільки глянь, чи там прибрано. Даси ключі, все поясниш і візьмеш платню за півроку. Все зрозуміла?

      – Так.

      – Тоді це все… Щоб все було добре, поки я не повернусь.

      Жінка розвернулась і пошкандибала до виходу з пансіонату.

      – «Щоб все було добре, поки я не повернусь», – перекривляючи стару, випалила Анна. Потім виставила в бік старенької два середні пальці й додала: – Гірше вже нікуди!

      – Ти щось сказала чи мені почулось? – раптом, уже біля самих дверей, розвернулась Ярина.

      – Ні… е-е… нічого… – розгубилась Анна. – До побачення, кажу.

      – Ага, – буркнула стара і вийшла.

      Рівно о 17:19 на одну з платформ залізничного вокзалу з електрички вийшов Бенедикт. З неба падав літній дощ, і люди чимшвидше бігли в підземний перехід. Бенедикта це вразило; вразив натовп самотніх людей, які для чогось приїхали в це місто. У кожного з них своя мета. За хвилину вони всі розійдуться хто куди, навіть не здогадуючись, що саме з них розпочалось нове Бенедиктове життя.

      В ритмі зі мною пульсує,

      Раптом гальмує і хвилює тим.

      Інколи місто за мною сумує,

      Спокій дарує, бо тут є мій дім.

      Я тобі даю,

      даю надію

      і знову дію.[2]

      Саме ці слова звучали в Бенедиктових навушниках під час знайомства з новим містом. Він вмикав цю пісню знову і знову, бо вважав, що вона дуже добре відображає його внутрішній стан.

      Вона звучала в його навушниках, коли він покидав залізничний вокзал; коли питав у незнайомки, як пройти до зупинки маршруток; коли ховався від дощу під дахом одного з кіосків; коли він вперше дивився на ці вулиці; коли вперше оцінював архітектуру будинків; коли вперше дихав повітрям цього великого міста; коли вперше гуляв бідними вулицями району, де розташований пансіонат, у якому він житиме; коли вперше до всього звикав.

      Відтепер вона завжди йому асоціюватиметься з першими годинами нового життя.

      Коли Бенедикт стояв перед приміщенням пансіонату, надворі вже вечоріло. Коли він побачив той район, одразу зрозумів, що тут живуть нещасні люди. Вулиці були засмічені; подекуди бродили бездомні пси (чи люди); стіни будинків були розмальовані вуличними хуліганами… та й самі хулігани групувались на лавочках біля під’їздів, тримаючи в руках по банці пива.

      Бенедикт тримав у руках карту з завчасно розмальованим у ній маршрутом і дивився на будинок.

      – Ну от і все, – мовив він сам до себе. – Це мій дім на майбутні півроку.

      Заховавши карту в рюкзак, він піднявся по бетонних сходах до дерев’яних дверей. Видихнув і постукав.

      Анна сиділа у своєму кріслі на рецепції, тримала якусь двотижневу газету і відчайдушно пробувала розгадати у ній кросворд. Дівчині не надто добре це виходило, бо зі ста слів, які вона повинна була вписати, вписано було лише одинадцять.

      Раптом

2

Слова з пісні «Місто» українського електронного музичного гурту «ONUKA», особливістю якого є вплетення українських народних мотивів в електронну музику. Перший сингл гурту було представлено у жовтні 2013 року.