Син начальника сиріт. Адам Джонсон

дати ім’я, хіба воно стане меншим?

      Уночі Чон До стояв у темряві на кормі судна, дивився вниз на хвилі. «Руміна» – весь час крутилося в його голові. Він не чув її голосу, не дозволяв собі уявити її. Просто думав, як би вона провела свій останній день, коли б знала, що по неї вже пливуть.

      Пізно вранці вони ввійшли в порт Бандай-Дзіма – над митницею майоріли прапори різних країн. Великі кораблі, пофарбовані в гуманітарний темно-блакитний колір, біля причалу приймали на борт вантажі. Чон До з Ґілем мали підроблені документи і в сорочках-поло, джинсах та кросівках спустилися трапом до центру Ніїґати. Була неділя.

      Ідучи до глядацької зали, Чон До побачив, як угорі пролетів літак, лишивши за собою білу смугу. Він закинув голову, вирячив очі з такого дива. Усе було таке неймовірне, що він вирішив удавати, ніби воно йому звичне, наприклад кольорові вогники, які керували дорожнім рухом, автобуси, які присідали, немов воли, щоб впустити стареньких пасажирів. Звичайно, лічильники на стоянках уміють говорити, двері громадських приміщень самі відчиняються і впускають їх. Звичайно, у туалеті ні бочки з водою, ні черпака.

      Денний концерт був мозаїкою з того, що оперна трупа збиралася показати цього сезону, тож усі співаки по черзі співали короткі арії. Ґіль, здавалося, усі пісні знав і підмугикував у лад. Руміна – невеличка, з широкими плечима – вийшла на сцену в сукні кольору графіту. Її очі були темні під рівним чубчиком. Чон До бачив, що цій жінці знайома печаль, але вона не могла й передчувати, що найважчі її випробування попереду, що цього вечора, коли спустяться сутінки, саме її життя стане оперою і Чон До в ній – чорна постать у кінці першого акту, яка понесе героїню до країни плачу.

      Вона співала італійською та німецькою, а потім японською. Коли нарешті вона заспівала корейську пісню, стало зрозуміло, за що її обрав Пхеньян. Пісня була прекрасна, голос її летів легко, а співала вона про двох закоханих на озері, то була пісня не про Великого Керівника, не про перемогу над імперіалістами, не про передову північнокорейську фабрику. У пісні співалося про хлопця й дівчину в човні – дівчину в білому чосон-оті[8], хлопця з душевним поглядом.

      Руміна співала корейською, її сукня мала колір графіту, і могла б вона співати хоч про павука, що тче біле павутиння, – однаково зачарувала б глядачів. Чон До з Ґілем бродили вулицями Ніїґати, і їх тримала ця павутинка, а вони вдавали, що зовсім і не збираються викрасти дівчину з гастрольного містечка. Чона До не полишали слова пісні про те, що на середині озера закохані вирішили не пливти далі.

      У якомусь трансі вони блукали містом і чекали, доки смеркне. Чона До особливо заворожувала реклама. У Північній Кореї не було реклами, а тут – і на автобусах, і на плакатах, і на відеоекранах. Безпосередня й наче благальна – пари, які обіймаються, сумна дитина – він питав Ґіля, про що там ідеться, а відповіддю виявлялося всього-на-всього автострахування чи плата за телефон. Крізь вікно він бачив, як кореянки стригли японкам нігті на ногах. По приколу спробували скористатися торговельним автоматом, той дав їм пакет якогось продукту помаранчевого кольору, скуштувати який жоден із них не наважився.

      Ґіль

8

Чосон-от – корейське національне вбрання (назва стосується всього костюма, як жіночого, так і чоловічого).