Син начальника сиріт. Адам Джонсон

сказав Ґіль, – то тебе винагородять. Пошлють у якесь тепле місце, як-от мовні курси.

      Офіцер Со невесело реготнув.

      Біла піна з бурунів тепер перекидалася через борт у човен.

      – Головне лайно в цьому, – зізнався Ґіль, – що тепер, коли я йду вулицею, все думаю собі: «Отут я б поставив міну». Чи ловлю себе на тому, що обминаю певні місця, наприклад пороги. Або й боюся просто перед пісуаром стати. Уже й у парку погуляти спокійно не можу.

      – У парку? – перепитав Чон До. Він ніколи не бачив парків.

      – Годі, – увірвав розмову офіцер Со. – На курси японської потрібно знайти нового викладача.

      Він приглушив мотор, і голос прибою посилився, а човен захитався на хвилях.

      Вони бачили чоловіка, який спостерігав за ними, але тепер вони безпорадно бовталися метрів за двадцять від берега. Коли Чон До відчув, що човен починає перевертатися, він вискочив за борт, щоб його вирівняти, і, хоча глибина була лише по пояс, хвилі збивали з ніг. Приплив проніс Чона До над піщаним дном, а потім він, закашлюючись, висунувся з води. Чоловік на пляжі нічого не сказав. Було майже зовсім темно, коли Чон До вибрався на берег.

      Глибоко вдихнув, витер з волосся воду.

      – Конбан ва, – звернувся він до незнайомця. – Оденкі кес да?

      – Оґенкі дес ка, – поправив із човна Ґіль.

      – Дес ка, – повторив Чон До.

      Прибіг собака з жовтим м’ячем.

      Якусь мить чоловік не рухався. Потім зробив крок назад.

      – Бери його! – крикнув офіцер Со.

      Чоловік швидко побіг, і Чон До в мокрих джинсах, в обліплених піском кросівках кинувся навздогін. Собака був великий і білий, він біг, збуджено підскакуючи. Японець мчав прямо вздовж пляжу, майже невидимий: тільки собака білою плямою маячив то з одного, то з другого боку від хазяїна. Чон До біг, напруживши всі сили. Зосередився він лише на тупоті ніг попереду, ритмічному, як пульс. Потім заплющив очі. У тунелях у Чона До розвинулася здатність відчувати людей, недоступних зору. Якщо вони були поблизу, він міг на них націлитися, зосередитися. Його батько, Начальник сиріт, завжди створював у нього враження, що мати померла, але Чон До відчував, що це неправда: вона була жива й здорова, але десь поза доступом. Навпаки, не чувши жодних новин про долю Начальника, Чон До відчував, що батько вже не на цьому світі. Головний принцип бою в темряві не відрізнявся: треба сприйняти супротивника, відчути його, а до уяви в жодному разі не вдаватися. Та темрява, що в голові і яку уява заповнює о´бразами та історіями, не має нічого спільного зі справжньою темрявою навколо.

      Попереду почувся глухий звук падіння – таке Чон До чув тисячі разів. Підбіг туди, де чоловік обтрушувався. Обліплене піском, його обличчя було наче в привида. Вони, сопучи, боролися, і їхнє дихання біліло в темряві.

      Правду кажучи, Чон До ніколи не мав надзвичайних результатів на турнірах. Якщо бій відбувається в темряві, прямий удар тільки показує супротивникові, де ти є. У темряві треба бити немов крізь людину. Важливі якнайбільший розмах руки й удар ногою з розвороту – вони