Таємнича історія Біллі Міллігана. Деніел Кіз

таке кажуть?

      Ґері підняв праву руку:

      – Присягаюся. Чув це на власні вуха. Мені навіть здається, що то був Террі Шерман. О, до речі, я пригадую, як Дороті Тернер казала, що часто здійснює психологічне оцінювання для шпиталю Гардинга.

      – Тоді все вирішено. Біллі їде туди, – підсумувала Джуді.

      Ґері раптом розчаровано шелепнувся в крісло.

      – Є одна перешкода. Шпиталь Гардинга – закритий і дорогий приватний заклад, а в Біллі немає грошей.

      – Ми не дозволимо, щоб це стало нам на заваді, – рішуче відказала Джуді.

      – Та невже? Хотів би я знати, як нам це вдасться.

      – Ми зробимо так, щоб вони самі захотіли прийняти Біллі.

      – І яким же це чином? – запитав Ґері.

      За півгодини Ґері обтрусив сніг із черевиків і подзвонив у двері лікаря Гардинга. Адвокат раптом страшенно зніяковів: він, такий собі дивакуватий бородань із офісу громадського захисту, оббиває поріг розкішного будинку, що належить шанованому і консервативному психіатрові, внучатому небожу президента Воррена Ґ. Гардинга[7]. Слід було послати сюди Джуді – про неї в лікаря склалось би приємніше враження. Ґері підтягнув ослаблий вузол на краватці й поправив комірець сорочки, що вистромився з піджака. Двері відчинились.

      Джордж Гардинг у свої сорок дев’ять років мав бездоганний вигляд. Це був худорлявий чоловік із чисто поголеним обличчям, добрими очима і м’яким голосом. Він здався Ґері дуже приємним.

      – Проходьте, пане Швайкарте.

      Ґері незграбно скинув черевики, які залишили в передпокої калюжу талого снігу, виборсався з пальто, повісив його на вішак і слідом за лікарем Гардингом рушив до вітальні.

      – Ваше ім’я здалося мені знайомим, – сказав Гардинг. – Після вашого телефонного дзвінка я погортав газети. Ви – адвокат Міллігана, того юнака, що напав на чотирьох жінок у студмістечку.

      – Трьох, – похитав головою Ґері. – Серпневе зґвалтування біля Нейшенвайд-Плази має геть інший почерк, тож це звинувачення, поза сумнівом, буде спростоване. Хай там як, уся ця історія отримала вкрай неочікуваний розвиток, і я сподівався почути вашу фахову думку.

      Гардинг вказав Ґері на м’яку канапу, сам же сів на стілець із твердою спинкою. Він склав руки пучками пальців докупи й уважно вислухав адвоката. Той виклав у подробицях усе, що вони з Джуді дізналися про Міллігана, а тоді розповів про зустріч із лікаркою Вілбур, яка мала відбутись у неділю в окружній в’язниці.

      Гардинг задумливо кивав. Нарешті він заговорив, ретельно добираючи слова.

      – Я глибоко поважаю Стеллу Каролін і Дороті Тернер. – Він помовчав, спрямувавши погляд на стелю. – Тернер часто проводить для нас психологічне оцінювання пацієнтів, і вона вже згадувала про цей випадок. Що ж, якщо і лікарка Вілбур буде там… – Тепер психіатр розглядав підлогу крізь сплетені пальці. – Не бачу причин, чому б і мені не прийти. У неділю, кажете?

      Ґері закивав, не наважуючись розтулити рота.

      – Мушу вас попередити, пане Швайкарте: я маю серйозні сумніви щодо такого

7

Воррен Ґамалієль Гардинг (1865–1923)　– двадцять дев’ятий президент США. Обіймав цю посаду у 1921–1923 роках. Був родом з Огайо.