Етнологія для народу. Свята, традиціі, звичаі, обряди, прикмети, вірування українців. Ірина Ігнатенко

того: «Що це воно таке? Навіщо ці дівки в зубах дітей носять?» А він каже: «Ото бачиш, це ті, що як були живі та поїли свої діти, а тепер будуть їх їсти й не переставать і не з’їдять і не наїдяться!»

      А потім привів її до скрині то й каже: «Слухай!» Вона слухає, аж там щось сильно пищить, а потім той дідок відчинив скриню то й каже: «Дивись!» А в тій скрині повнісенько діточок манюсеньких, тілько головки видко, так густо. І так всі попростягали до неї рученята та пищать. Вона й знов дідочка запитала, а він каже до неї: «А це ж твої дітки! Пам’ятаєш як ти дитину з’їла, отож як бе ти була не їла ту дитину, то теї дитини було б 12 дітей, а в тих 12-ти ще по 12, то ще й по дванадцять і так тричі по дев’ять раз у кожних 12 по 12. То це вони всі твої. Це ж тобі гріх неспокутуваний, то ж скілько ти дітей згубила з світа». А та жінка й розплакалась. Дід зачинив швиденько скриню, а дітинята – Господи, як рученята простягали до неї, аж мало не вискочать з тієї скрині, та пищать, аж наче вимовляють: «Мамо то бабо». Як замкнув дід скриню, то й повів її й не дав навіть оглянуться, привів її до муру та й пхнув через мур так, що вона й прокинулася. То бачите, то гріх непрохторенний».[8]

      Вагітність і пологи в традиційній культурі українців

      В українців існував цілий комплекс заборон, приписів та рекомендацій як для вагітних жінок, так і для їхнього оточення. Зокрема, вагітній слід було якнайдовше приховувати свій стан від інших, у такий спосіб уникаючи «лихого» ока та «уроку». Зі страхом зурочення пов’язували й обмеження участі вагітної в суспільних заходах: відвідуванні похорон, весіллів, хрестин, тобто там, де передбачали велике скупчення людей. Для вагітної існували й так звані побутово-господарчі обмеження: не переступати через мотузку (інакше дитина обмотається пуповиною навколо шиї), не штовхати домашніх тварин, особливо собак та кішок; не дивитися в дзеркало; не працювати в середу та святкові дні (особливо не прясти й не шити). Окремі заборони були пов’язані з діями та реакціями тіла: не дивитися на пожежу, покійника, падаль, не красти, не плювати на вогонь тощо. Окрім того, не піднімати важкого, не вживати спиртних напоїв, не виконувати певну хатню роботу, зокрема в п’ятницю та на свята не прясти й не шити тощо.

      Окрім того, ставлення оточення до вагітної жінки мало бути ввічливим, їй намагалися ні в чому не відмовляти, не давати важкої роботи, особливо якщо це була перша вагітність, тощо.

      Загалом усі ці та інші подібні обмеження були спрямовані на сприяння нормальному триванню вагітності, забезпеченню благополучних пологів та народженню здорової й красивої дитини без фізичних вад.

      Слід зауважити, що вагітність – особливий стан жіночого тіла, зміна звичної фігури, насамперед живота, адже матка, у який розвивається плід, збільшується й розтягує живіт. Саме тому вагітну жінку називали «черевата», «груба», а також «та, що зайшла на дитя», «та, яка на поступки хворіє» тощо.

      Варто підкреслити, що за тим, як минає вагітність, якої форми набуває живіт, яка пігментація шкіри, як почувається вагітна

8

Петров В. Українські легенди про неплідну матір та ненароджені діти. Ф. 1–4, од. зб. 309.