Біла принцеса. Філіппа Ґреґорі

вона зі злістю. – Хіба не так його називають? Ловел – собака? Він вибрався зі своєї нори, як поганий пес, і посмів кинути виклик миру мого сина. Генрих буде спантеличений. Але я – ні! Він буде такий приголомшений!

      – Благослови його Боже! – промурмотів архієпископ, доторкнувшись до золотого розп’яття, що висіло на перловому ланцюжку на його грудях.

      Моя мати була взірцем стурбованості.

      – Він зібрав військо? Френсис Ловел?

      – Він пожалкує! – заприсягнулася її світлість мати короля. – І він, і Томас Стафорд разом із ним. Вони пожалкують, що потурбували мир і велич мого сина. Сам Бог привів Генриха до Англії. Заколот проти мого сина – це бунт проти волі Бога. Вони єретики, а не лише зрадники.

      – І Томас Стафорд? – затуркотіла моя мати. – Стафорд також узявся за зброю?

      – І його фальшивий брат! Вони обидва! Зрадники! Усі вони!

      – Гамфрі Стафорд? – неголосно вигукнула моя мати. – І він теж? Але ж разом Стафорди можуть скликати дуже багато людей! Двоє синів із таким великим ім’ям! Чи його величність король виступив проти них? Чи зібрав він військо?

      – Ні, ні. – Леді Марґарет відмахнулася від цього запитання, ніби знала, що ніхто не поставить під сумнів мужність короля, якщо вона наполягатиме, аби він заховався в Лінкольні й доручив воювати комусь іншому. – Чому він має битися з ними? У цьому нема ніякого глузду. Я написала йому, щоб він залишився там, де він є. Його дядько Джаспер Тюдор очолить його людей. Генрих зібрав тисячі вояків для війська Джаспера. Й пообіцяв простити кожного, хто капітулює. Він написав мені, що вони погнали бунтівників на північ, до Мідлгема.

      Це був улюблений замок Ричарда, дім його дитинства. У всіх північних графствах люди, які приєднувалися до Френсиса Ловела, його найближчого друга й супутника його дитинства, либонь, знали Ричарда й Френсиса ще з дитинства. Френсис знав усю місцевість навколо Мідлгема; він знав, де можна влаштувати засідку, а де заховатися.

      – Господи, – спокійно сказала моя мати. – Нам треба молитися за короля.

      Мати короля зітхнула з полегкістю, почувши цю пропозицію.

      – Звичайно, звичайно. Двір піде до каплиці після обіду. Ви зробили дуже добру пропозицію, ваша світлість. Я замовлю спеціальну месу.

      Вона кивнула архієпископу, який уклонився й вийшов, ніби для того, щоб попередити Бога.

      Меґґі, моя кузина, заворушилася на своєму місці, почувши ці слова. Вона знала, що спеціальна меса, яку замовила леді Марґарет за безпеку свого сина, триватиме щонайменше дві години. Її світлість мати короля відразу перевела погляд на мою маленьку кузину.

      – Схоже, ще існують грішні йолопи, які підтримують утрачену справу дому Йорків, – сказала вона. – Хоч дому Йорків уже настав кінець і всі його спадкоємці мертві.

      Наш кузен Джон де Ла Поль є живим спадкоємцем, який заприсягнувся служити Генриху; брат Меґґі Едвард – спадкоємець по прямій лінії; але ніхто не збирався нагадувати про це її світлісті матері короля. Брат Меґґі тепер перебував