Біла принцеса. Філіппа Ґреґорі

ми разом провалимося в солодкий сон смерті, і я бачитиму його любе усміхнене обличчя, й він триматиме мене в обіймах, і наші очі заплющаться разом. На думку про Ричарда, про смерть разом із ним я обернулася до Генрі та до ножа в його руці.

      – Ти не боїшся? – з цікавістю запитав він, дивлячись на мене так, ніби побачив мене вперше в житті. – Я стою над тобою з кинджалом у руці, а ти навіть не здригнулася? Отже, правду про тебе кажуть? Мовляв, твоє серце таке розбите, що ти прагнеш померти?

      – Я тебе не проситиму зберегти мені життя, якщо ти сподіваєшся на це, – сказала я з гіркотою в голосі. – Я думаю, я прожила свої найкращі дні, і не сподіваюся коли-небудь бути щасливою. Але ти помиляєшся, я хочу жити. Я волію жити, а не померти, й радше хочу бути королевою, ніж мерцем. Але я не боюся ані тебе, ані твого ножа. Я пообіцяла собі ніколи не зважати на те, що ти скажеш або зробиш. А якби я боялася, то радше померла б, аніж дозволила тобі побачити мій страх.

      Він коротко засміявся і сказав, ніби звертаючись до самого себе.

      – Уперта, як мул, так я і сказав своїй ясновельможній матері… – Потім промовив голосніше: – Ні, я маю намір порізати не твоє гарненьке горло, а лише твою ногу. Дай мені свою ногу.

      Неохоче я випростала ногу, й він відкинув багаті покривала ліжка.

      – Навіть шкода, – сказав він сам до себе. – Шкіра в тебе надзвичайно гладенька, а вигин твого підйому так і хочеться поцілувати – мабуть, безглуздо про це думати, але будь-який чоловік захотів би поцілувати тебе ось тут…

      І він зробив швидкий надріз, який примусив мене здригнутися й зойкнути від болю.

      – Ти мене поранив!

      – Замовкни, – сказав він і здавив мою ногу крізь простирадла, так що дві або три краплі крові утворили плями на білому, потім він подав мені клапоть білої матерії. – Ти можеш забинтувати твою рану. Вона навряд чи залишиться видимою на ранок, це лише подряпина, не більше, а до того ж ти одягнеш панчохи.

      Я обмотала клапоть матерії навкруг ноги й подивилася на нього.

      – Даремно ти так переживаєш цей біль, – сказав він. – Це врятує твою репутацію. Вони подивляться на простирадла вранці і знайдуть плями, які доведуть, що ти пустила кров, як невинниця у свою шлюбну ніч. Коли твій живіт стане видимим, ми скажемо, що це дитина шлюбної ночі, а коли вона народиться, то скажемо, що це восьмимісячна дитина, яка народилася надто рано.

      Я поклала руку собі на живіт і не намацала там нічого, крім кількох складок зайвого жиру.

      – Що ти знаєш про восьмимісячну дитину? – запитала я. – Що тобі відомо про плями на простирадлах?

      – Моя мати все мені пояснила, – сказав він. – Вона порадила мені порізати тобі ногу.

      – Я маю так багато дякувати їй, – сказала я з гіркотою в голосі.

      – Звичайно, маєш. Бо вона порадила це зробити, щоб наша дитина стала дитиною медового місяця, – сказав Генрі з похмурим гумором. – Дитина медового місяця – дитина благословенна на відміну від королівського бастарда.

      Вестмінстерський