Жерміналь. Еміль Золя

собою; а Естеллу ти доглянеш, – не хочу я тягати її з собою, ще застудиться; ач, яка клята негода!

      Вона вмилася нашвидкуруч, одягнула стару синю спідницю, свою найчистішу, та сіру шерстяну кофту, що на неї вона ще вчора поклала дві латки.

      – Ой лишенько! А як же з тією юшкою! – знову пробубоніла вона.

      В той час, коли її мати спускалася вниз, важко ступаючи по сходах, Альзіра вернулася до кімнати, несучи Естеллу, що вже знову заходилася верещати. Але восьмилітнє дівчатко звикло до крику малої, знало всі ті маленькі хитрощі, що ними дорослі жінки вміють зацитькувати та розважати немовлят. Вона обережно поклала сестричку на своє ще тепле ліжко, заколисала її і дала їй ссати свій палець. Дитина, на щастя, втихомирилася; але за кілька хвилин зчинився новий галас, і Альзірі довелося мирити Ленору з Анрі, що нарешті прокинулися. Брат і сестра ніжно обнімалися лише вночі. Тільки-но продерши очі, шестилітня дівчинка кидалася лупцювати на два роки молодшого за неї брата, що не міг ще відповідати на її ляпаси.

      В обох дітей були занадто великі, немов роздуті голови з рудим скуйовдженим волоссям. Альзіра відтягла сестру за ноги, настрахавши її, що дасть їй березової каші. Потім почалося нове горе: треба було вмити й одягти дітей, що з криком та плачем відбивалися від неї. Віконниць не розчиняли, щоб не збудити Безсмертного, що спокійно хропів, дарма що малеча зчинила неймовірний гармидер.

      – У мене все готове! Чи скоро ви там, нагорі? – закричала знизу мати.

      Вона відчинила тим часом віконниці у нижній кімнаті, роздмухала вогонь і підсипала вугілля, сподіваючись, що старий не виїв усієї юшки; але як казанок був порожнісінький, то вона зварила жменю локшини, що берегла про запас аж цілі три дні. Їсти її доведеться пісну, бо з тієї грудочки масла, що залишилося від учора, мабуть, і сліду не зосталося; і вона дуже здивувалася, побачивши, що Катріна, наготовлюючи бутерброди, якось примудрилася зробити справжнє чудо – на тарілці лежав шматок масла, завбільшки з горіх. Але крім цього, в буфеті вже нічого не було – ані скоринки, ані якихось недоїдків, ані кісточки, щоб можна було її погризти. Що з ними буде, коли Мегра відмовиться давати їм набір і коли пани в Піолені не дадуть їй сто су? Адже ж, як чоловіки й дочка повернуться з копальні, доведеться ж їх чимсь годувати; бо люди, на жаль, ще й досі не винайшли способу жити без їжі.

      – Чи ви, нарешті, прийдете? – крикнула вона, починаючи сердитись. – Мені давно вже час іти.

      Альзіра привела дітей, і мати поклала локшину в три маленькі мисочки, кажучи, що сама не голодна. Дарма, що Катріна розбавила водою вчорашню кавову гущу, вона долила її ще раз і випила два великі кухлі кави, такої світлої, що вона більше нагадувала іржаву воду. Це все-таки трохи її підтримає.

      – Слухай сюди, – навчала вона Альзіру, – не турбуй діда, гляди, щоб Естелла не скрутила собі в’язів, а коли вона прокинеться й почне дуже репетувати, – маєш тут грудочку цукру, розпустиш у воді й даватимеш їй з ложечки… Я знаю, що ти розумна дівчина і не з’їси її сама.

      – Мамо! А школа?

      – Пусте!