Название | Кривава осінь у місті Лева |
---|---|
Автор произведения | Олександр Шевченко |
Жанр | Исторические детективы |
Серия | |
Издательство | Исторические детективы |
Год выпуска | 2008 |
isbn | 978-966-03-4265-1 |
– Що за один? – Галина і не думала звільняти Ніні шлях, бовваніючи між одвірків, як сто кіло суцільної цікавості. – Давно знаєтесь?
– Уже десять літ. Я його з тюрми чекала. Учора відкинувся.
Галя зойкнула і притьмом кинулась до зали – мабуть, охороняти свій крам від зазіхань злодюги. Ніна ж трохи подумала, а потім, прикривши двері, рішуче стягнула стару спідницю і похапцем вбралася у своє придбання. «Хоч щось добре», – подумалось їй.
Коли Ніна підійшла до Сокола, той гортав тлустий англійський словник і не відразу помітив її. Вона кашлянула, привертаючи увагу. Олег озирнувся й поклав книжку на місце. Серце Ніни застрибало десь біля горла, та вона все ж помітила, що вигляд у Сокола не надто веселий.
– Е… який сюрприз! – Це все, на що її вистачило.
– Сподіваюся, приємний?
– Могли б і не питати. Ви засмучені чи мені здається? Щось сталося?
– Ні, тобто… це по роботі. Взявся за досить складну справу. Але я прийшов з іншого приводу.
– А як це ви мене знайшли? – бовкнула розгублена Ніна, та за мить ляснула себе по лобі. – Вибачте. Щось у мене голова сьогодні геть не варить, мабуть, на дощ… Візитка, так?
– Еге ж, вона. Ви маєте хвилинку?
– Для чого саме?
– Для кави та цікавої пропозиції.
Заінтригована Ніна кивнула, Сокіл галантно підставив їй руку, і під пильним поглядом Галі вони вийшли з книгарні, як найсправжнісінька пара. Це було дуже приємно. Втіхи додала й коротка прогулянка вечірнім Львовом з його медовими сутінками, і маленька кав'ярня, де варили напрочуд смачну каву з корицею, але найбільше Ніну потішила пропозиція Олега.
Працювати в детективній агенції? Про таке вона могла тільки мріяти, і байдуже, що їй пропонували стати усього лише бухгалтером, а зовсім не приватним сищиком. Та для годиться дівчина все ж спробувала засумніватися:
– Я не певна, що впораюся. Я ж лише касир.
– Бухгалтер-касир, а це різні речі. Ви на звітах знаєтеся?
– Ще б пак! – відказала вона, згадуючи свого головного бухгалтера, сухуватого і банькатого, як вобла, чоловіка років шістдесяти, що з'являвся в магазині від сили раз на тиждень, ліниво гортав піднесені Ніною папери і, не читаючи їх, розписувався в потрібних місцях. – Лихо навчило.
– От і добре. Тобто погано, що лихо, однак те, що ви тямите в усіх цих «дебет-кредитах», просто клас! Просто-таки відповідь на мої молитви. Як скоро зможете стати до роботи?
– Ну, за законом – за два тижні.
Олег спохмурнів.
– А скорше ніяк? У нас там такий завал у паперах, що аж податкова погрози шле. Бачте, за моєї відсутності мій помічник Борис Лупибатько складав звіти сам, а він і досі всі податки вважає здирництвом та плутає їх між собою. Йому що ПДВ, що збір на землю… А на бухгалтера тямущого бракувало коштів. Ви не хвилюйтеся, насправді нічого складного там немає, у нас самі послуги, та й з тими негусто, але хочеться нарешті усьому дати лад.
Ніна