Санькя. Захар Прилепин

відповів хмуро: «Я поїду сьогодні».

      Залишив матері записку: «Мамо, все добре».

* * *

      Він дістався до села у звичній трясці. «Копійка» гримотіла, на лобовусі замість техталона висів календарик із жирними цифрами цього року; календарик мав увести в оману стражів доріг. На шляху до села трапився всього один пост, міліціонер подивився на «копійку» гидливо й відвернувся.

      Мужик усю дорогу мовчав, іноді прислухаючись до машини, яка видавала найрізноманітніші звуки. Чергування цих звуків уявлялося Сашкові довільним. Мужик, здавалося, розрізняв усі складові цієї какофонії.

      Проїжджаючи пост, водій ледь напружився, його очі поважчали, він твердіше узявся за кермо й став дивитися на дорогу, навіть поглядом боячись зачепити міліціонера, немов той був нечистою силою. За мить водій уже був спокійний. І Сашко, напевно, теж.

      Асфальтова дорога невдовзі за постом перетворилася на путівець.

      Путівець, оминувши сади, два тихі, навіть без собак, села, заплівся в сосновому лісі. У лісі було темно. Прокладена на місці колишньої вузькоколійки дорога терзала й боляче била, підставляючи машині часті міцні ребра.

      «Копійка» біснувато світила однією фарою, друга ледь освітлювала саму себе. У світлі кривилися й смикалися гілки. Звідкись із дитинства виповз страх перед темрявою, деревами. Сашко закурив, і все минулося.

      Він згадав, як одного разу вони косили з батьком, – Сашкові було років дев’ять. Косив батько, а Сашко лише пробував косити, поки батько перекурював, а потім згрібав скошену батьком траву в рядки. Сутінки загустіли, за ними мали заїхати на вантажівці, але ніяк не їхали. Батько розвів багаття. Сашко збирав гілки, побоюючись віддалятися від вогню. Батько ж ішов з галявинки в ліс, Сашко зі страхом слухав хрускіт суччя, але ось уже батько з’являвся з величезним оберемком. Багаття здригалося, хмиз тріскотів.

      Зараз буде ця галявинка… Ось вона.

      Вантажівка все-таки приїхала. Батько сказав водієві: «Я тут переночую». Коли від’їжджали, Сашко визирнув у вікно вантажівки. Батько стояв віддалік багаття. Його обличчя Сашко не розгледів.

      «Що? Що було б, якби розгледів?… Що б ти побачив?»

      Голос був іронічний, навіть роздратований. Сашко не любив цей голос і не відповів йому. Він на мить заплющився й спробував відволіктися.

      Брудна лобовуха. Календарик. Застиглий напівзмах бризковиків. Нутро бардачка з відламаними дверцятами, куди Сашко двічі укладав сірники, які постійно випадали, але потім кинув коробки біля важеля перемикання швидкостей. Щетина водія.

      У водія в селі тихо догнивав будинок.

      У Сашка в селі жили дідусь і бабуся, батькові батьки. Він не бачив їх більше року. Ні восени, ні взимку, ні навесні – хіба тільки в теплому й сухому травні – до села було майже не проїхати. Хіба що на тракторі. Рідко хто наважувався відправитися в дорогу на іншому транспорті.

      Курити більше не хотілося, сигарета не скорочувала – як звичайно – дороги, але нудно, несмачно тяглася разом з дорогою, і попіл – коли машина билася об ребра вузькоколійки