Санькя. Захар Прилепин

стоїте? – запитав Льоха рівним голосом.

      – Там уже менти? – відповів Сашко питанням на питання.

      – Метрів сто ще буде до них. Тут тупик? Сусідній двір, здається, прохідний. Я тут гуляв учора.

      Вулиця знову бахнула по очах усім своїм розвалом і розгромом.

      – Тачку підпалили! – вигукнув Веня радісно.

      У повітрі стояв гамір собачого гавкоту, сирен, свистків.

      Сашко примітив ще дві перекинуті машини, одна з них – метрів за сімдесят нижче по вулиці – дійсно, горіла. Ніхто не підходив до неї близько. Тому, схоже, і не з’явилася ще міліція, яка просто лякалася вибуху. Друга – розмірено погойдувалася на даху за десять метрів од хлопців.

      Біля неї пританцьовувала під виття сигналки баба-алкоголічка, із брудним обличчям і вологими, немов вивернута щока, губами. Баба посміхалася, розкриваючи беззубого рота.

      Трохи віддалік стояв парубок з дипломатом, чомусь тримаючи в руці ключі.

      «Це його машина», – здогадався Сашко.

      Веня зупинився на мить:

      – Чуєш, земеля! – покликав він парубка, який нервово кривив обличчя.

      Той обернувся.

      – Виключи сирену, дратує! – попросив Веня посміхаючись, показуючи при цьому рукою, як вимкнути сигналізацію, натиснувши кнопку на брелку.

      Вони влетіли до двору й помчали, перескакуючи через лавиці, оббігаючи альтанки й гірки дитячого майданчика. Майже на льоту Сашко штовхнув чомусь іржавий кістяк гойдалки й кілька секунд ще чув за спиною її ритмічне поскрипування. Слідом за хлопцями, важко тупотячи, бігли троє міліціонерів, які грізно вимагали зупинитися. Перший з них, як побачив Сашко, що обернувся на лемент, ледь устигав слідом за вівчаркою, яку ледве втримував на повідку.

      «Спустять собаку чи ні?» – подумав Сашко відсторонено, немов не про себе. Вирішив більше не оглядатися.

      Хлопці вибігли з дворика на трамвайну зупинку, людей майже не було, а так хотілося загубитися в натовпі.

      Від зупинки від’їжджав трамвай. Вони побігли за ним і метрів через тридцять нагнали його залізну тушу.

      Веня нісся першим і радісно розмахував руками, викрикуючи щось несусвітнє й роблячи шалені знаки вагоноводу, чиє незадоволене обличчя миготіло в дзеркалі заднього виду.

      Трамвай зупинився, відчинилися середні двері вагона, хлопці влетіли у трамвай, Льоха Рогов одразу підбіг до кабіни вагоновода. Сашко помітив, як він, щось говорячи, сунув їй купюру, вибачився й закрив двері. Вагон рушив.

      Із дворика вибігли міліціонери, по їхніх рухах було видно, що вони одразу здогадалися, куди поділися втікачі.

      Веня виставив їм середні пальці обох рук, коли трамвай різко спинився.

      Передні двері відкрилися, й увійшли п’ять чи шість спецназівців. Веня натиснув кнопку екстреного виходу, двері повільно й з незадоволеним шипом поповзли, але ці амбали вже були поруч і зразу ж ударили Веню головою об поручень.

      Сашко одразу закрив голову руками. Підганяючи міцними стусанами, Сашка витягли на вулицю.

      На вулиці його, міцною