Гормони. Як тестостерон, ендорфіни і Ко впливають на наше життя. Франка Парьянен

рівень швидкості гормональної адаптації.

      3. Мала швидкість: якщо в організмі постійний надлишок якогось гормону, то гормони можуть розпочати співпрацю з ферментами та білками, здатними змінювати ДНК. Хоча не саму по собі ДНК. Як ми всі знаємо з уроків біології, ДНК досить стійка (якщо не враховувати якусь мутацію). Але те, що ми виробляємо з ДНК, яку її частину змінюємо de facto, на це ми можемо впливати. Тобто йдеться про епігенетику. Ми виділили епігенетику жирним, бо епігенетика траплятиметься нам у цій книзі досить часто.

      Уявіть собі, що гормони змогли б щось наквецяти у нотному зошиті: вони сновигають його сторінками і залишають позначки. («Бр-р, Ваґнер знову всюди домалював значок «forte».) На клітинному жаргоні це означатиме, що так звані метильні групи чіпляються до ДНК, немов маленькі пилозбірники, ускладнюючи клітині можливість змінювати цю частину коду. Метилювати – досить громіздке дієслово. Тому надалі користуватимемося іншим – «обгортати».

      Тож тепер розумітимете, про що йдеться. Обгортання відбуваються, можливо, навіть упродовж цілого життя, але гарантовано – на його початку, коли ми окидаємо світ першим поглядом і наше тіло з мозком обдумують, що нам знадобиться, щоб вижити. («Кажу з впевненістю – без пронизливих звуків не обійтися».)

      Епігенетика

      Під епігенетикою розуміють спадкові зміни, які впливають не на сам по собі код ДНК, а на його вплив на фенотип, тобто – на кінцевий результат.

      Перш ніж ми довідалися, до чого тут гормони й довкілля, ми знали, що епігенетика відповідальна за те, щоб усі клітини у вашому тілі знали, що їм робити, хоча всі вони зроблені за одним ДНК-архітектурним проєктом. Хай там як, але наприкінці клітина таки мусить розуміти, що вона – нейрон, тоді як інша клітина мусить миритися з думкою, що їй випала доля стати частинкою нігтя на нозі. І щоб її архітектурний проєкт врахував такі особливості, потрібна епігенетика.

      Щоб ми не програвали один і той самий музичний твір до нескінченності («Що? Ще одна імунна реакція!? Але ж дитина вже давно народилася!»), майже всі гормональні ефекти проходять так звані Feedback-Loops[13]. Вони відправляють додому примар, яких ми викликали, – те саме відбувається і з підвищеною температурою. І цей процес проходить теж на різних швидкостях: ніби трубач, що випускає останній подих в інструмент, висококонцентрований гормон приєднується до рецептора, який його власне й прикінчує (висока швидкість). Або ж гормон ліквідовує усі підхожі рецептори (середня швидкість). Якщо ж дія гормона надто слабка, то може допомогти обгортання певної частинки (мала швидкість). Без сумніву, гнучке пристосування – це в прямому значенні слова робота гормонів. Якщо ми живемо в постійному стані стресу, то нам не можна понадміру нервуватися, а якщо в крові постійно є цукор, то кому потрібен інсулін?

      Коротко кажучи, гормони – це медіатори, які здатні регулювати роботу та комунікацію голови і тіла протягом короткочасного чи довготривалого

13

«Петлі зворотного зв’язку» (англ.).