Гормони. Як тестостерон, ендорфіни і Ко впливають на наше життя. Франка Парьянен

нам підігрує, відпасовує м’яч щоразу, як отримає його від нас. Середовище: «Зима!» А ми йому: «Довгі підштаники!» І рахунок: один: один. Але насправді ж наше довкілля атакує нас постійними впливами. Наше тіло змушене безперервно боротися із безліччю стрес-факторів!.. Навіть якщо так називати своїх колег не дуже ввічливо.

      Отже, щоб приборкати всі ці фактори стресу й облаштувати щось, що хоча б ззовні нагадувало баланс, нашій гормональній системі постійно доводиться коливатися. Подібно до того, як у рухливих будинків більше шансів уціліти під час землетрусу. І щойно все вдалося врівноважити, як наше тіло повідомляє, що воно відчуває сексуальне збудження. Весь баланс мов вітром здуло.

      Чублення нашої гормональної системи з довкіллям радше нагадує жонглювання м’ячами, розмір яких постійно змінюється. Ось чому найкраща рівновага, на яку ми спроможні, має такий вигляд: одна нога колихається у повітрі, ми ж вигнулися назад, а в голову раз за разом влучає пропущений м’яч. Ну і головний принцип жонглювання: достатньо одного зайвого м’яча, щоб з рук випали всі. Щастя, що система комунікації двостороння.

Що розповіло б моє тіло?

      Гормони – не тільки посланці на побігеньках у мозку, які повідомляють тілу, коли воно повинне ввійти в стан бадьорості, шоку чи готовності до спаровування. Навпаки: гормональна пошта курсує в двох напрямках.

      Гормони, які надсилає тіло, інформують мозок про наше самопочуття, збудження чи біль, про стан мускулатури, кондицію та безліч інших факторів, важливих для продовження роду.

      Інформація, яка надходить із тіла у мозок, не просто потрапляє в папку «Для подальшого ознайомлення». Бо що б то була за система комунікації, якби кінний посланець, промчавши найшвидшою дорогою крізь негоду, нам щось повідомляв, а ми просто кивали й далі вивішували білизну? Чи яка користь з того, що ноги вже понесли тіло геть, а мозок і далі розв’язує судоку?

      Щоб з нами такого не сталося, гормони регулюють відчуття, пам’ять та швидкість думок. Вони разом з нами вирішують, на які ризики варто піти, які почуття кому подарувати, чого боятися і на захист чого кидатися в бій (чи принаймні «лайкнути»).

      Сучасне бачення мозку нове й перехоплює подих, а найголовніше – воно змінює наше уявлення про гормони. Враз ми дізнаємося, що гормон, якому ми дали особливу назву «пролактин», ergo[10] «для молока», адже він підтримує утворення молока у ссавців, залучений також до боротьби зі стресом. І до соціальної поведінки. І до батьківства. Та, попри все, він ніколи не зраджував своїй первісній функції: пролактин продовжує виробляти молоко. Щоправда, робить це лише у жінок. Що вкотре доводить, що один і той самий гормон може мати зовсім іншу дію в іншому тілі. Татусям, отже, не варто турбуватися, адже і в них зростає рівень пролактину під час батьківства – але якби і в них була така сама дія, то їм довелося б виправдовуватися, чому вони не можуть допомогти з вигодовуванням малюка.

      Тож виходить замкнене коло: мозок

10

Тобто, отже (лат.). Наприклад, Cogito ergo sum – «Мислю, отже, існую» (Р. Декарт).