Мертва зона. Стивен Кинг

бувало з гидкойобами. Він був радий, що це Альма.

      Вона була сама.

      «Back in the US, back in the US, back in the USSR».

      – Альмо! – гукнув він і помахав.

      Вона трохи сполошилася, озирнулася й побачила його. Усміхнулась і підійшла до лавки, де він сидів, привіталася й назвала його на ім’я. Він підвівся, усміхаючись. Не переймався тим, чи ніхто не йде. Він недоторканний. Супермен.

      – Чого ти так одягнувся? – спитала вона, дивлячись на нього.

      – Гладенький, скажи? – мовив він, усміхаючись.

      – Ну, я б не сказала, що прямо…

      – Хочеш, щось покажу? – спитав він. – На сцені. Скажена штука.

      – Що там?

      – Ходи подивись.

      – Гаразд.

      Отак просто. Вона пішла з ним до сцени. Якби хтось надійшов, він ще встиг би все скасувати. Але нікого не було. Ніхто нікуди не йшов. Вони були на вигоні самі. Над ними хмурилося біле небо. Альма була невисокою дівчиною зі світло-білявим волоссям. Фарбованим білявим волоссям, він був певен того. Шльондри фарбують волосся.

      Він вивів її на загороджену сцену. Кроки видобували з-під дощок порожні, мертві звуки. У кутку лежав перекинутий нотний пюпітр. Там же – порожня пляшка з-під бурбону «Чотири троянди». Сюди точно приходили гидкойоби.

      – І що? – трохи здивовано спитала вона. Трохи нервово.

      Убивця радісно всміхнувся і вказав ліворуч від пюпітра.

      – Отам. Бачиш?

      Вона простежила за його пальцем. На дошках лежав схожий на скинуту зміїну шкіру використаний презерватив.

      Обличчя Альми натягнулось, і вона розвернулася, щоб піти, так різко, що майже проскочила повз убивцю.

      – Це не смішно…

      Він ухопив її й відкинув назад.

      – Куди це ти зібралася?

      Її очі раптом стали пильні й налякані.

      – Випусти мене звідси. Або пошкодуєш. У мене нема часу на такі гидкі жарти…

      – Це не жарт, – сказав він. – Це не жарт, гидкойобко така.

      Йому аж у голові посвітлішало від радості, коли він назвав її тим, чим вона була. Світ закрутився.

      Альма кинулася ліворуч, прямуючи до низької загородки, що оточувала сцену, наміряючись перескочити через неї. Убивця впіймав її ззаду за комір пальта з дешевої тканини й смикнув назад. Тканина розірвалася, наче тихо промурчала, й Альма розкрила рота, щоб закричати.

      Він ляпнув долонею її по роті, розбивши губи об зуби. Відчув, як потекла тепла кров. Її друга рука намагалася вдарити його, вчепитися в що-небудь, але не могла. Не могла ні за що зачепитися, бо він…

      Гладенький!

      Він кинув нею об дошки підлоги. Рука, тепер уся замурзана кров’ю, відпустила її рот, і вона знову розтулила губи, щоб закричати, але він упав на неї, пахкаючи, скалячись, і повітря вилетіло з її легень нечутним вихором. Тепер вона відчувала, як він пульсує, твердий, мов камінь, велетенський, і перестала намагатися кричати, але продовжувала боротися. Її пальці хапалися й зіслизали, хапалися й зіслизали. Він грубо розсунув її ноги й ліг між ними. Одна з її долонь чиркнула його по переніссю,