Мертва зона. Стивен Кинг

по три тижні, а інші журнали вона зачитувала до дірок. У них вона знайшла чимало мудрого про аварію Джонні й за вечерею зачитувала ці перлини своєму втомленому чоловікові високим, пронизливим голосом, що тремтів від екзальтації. Герб упіймав себе на тому, що дедалі частіше просить її помовчати, а якось навіть крикнув, щоб вона закрила рота й дала йому спокій з тими нісенітницями. Коли він так робив, вона зиркала на нього, як довгострадниця, зі співчуттям і болем, а тоді відступала нагору, де продовжувала свої заняття. Вона почала листуватися з тими журналами, обмінюватися листами з авторами й іншими однодумцями, яким випала схожа доля.

      Більшість її кореспондентів були добросердечні, як сама Вера, люди, котрі прагнули допомогти й полегшити незносний тягар її болю. Надсилали молитви й молитовні камені, надсилали наговори, надсилали обіцянки включити Джонні в їхні вечірні розмови зі Всевишнім. Але траплялися й такі, що були не ким іншим, як аферистами й аферистками, і Герба тривожила жінчина дедалі сильніша нездатність їх розпізнати. Приходила пропозиція отримати поштою відщеплений уламок Істинного Хреста Господнього всього за $99,98. Пропозиція отримати флакон води, набраної з джерела в Лурді, котра майже напевно сотворить чудо, якщо нею окропити лоб Джонні. Та коштувала $110 плюс доставка. Дешевшим (і привабливішим для Вери) варіантом була касета з безперервно записаним двадцять третім псалмом і отченашем, начитаним євангелістом з півдня Біллі Гамбером. Якщо ввімкнути її біля надголів’я Джонні на скількись тижнів, вона майже точно приведе до чарівного видужання, якщо вірити брошурі. Додатковим благословенням (тільки для замовлень цього місяця) мала стати підписана фотографія самого Біллі Гамбера.

      Що швидше росло її захоплення цими псевдорелігійними цяцянками, то частіше Герб мусив втручатися. Іноді він потай рвав її чеки й просто відновлював у чековій книжці попередній баланс. Але коли пропозиція вимагала готівки, йому доводилося прямо забороняти це – і Вера почала віддалятися, дивитися на нього з недовірою, як на грішника й безбожника.

2

      Дні Сари Брекнелл були заповнені школою. Як і вечори, вони не дуже відрізнялися від тих, котрі настали після розриву з Деном; вона опинилася в якомусь лімбі, чекала, поки щось станеться. У Парижі мирні перемовини зайшли в глухий кут. Ніксон наказав продовжити бомбардування Ханоя, незважаючи на протести як усередині країни, так і за кордоном. На пресконференції він видобув зображення, котрі вичерпно доводили, що американські літаки не бомбили лікарень у Північному В’єтнамі; але він скрізь пересувався на армійському гелікоптері. Розслідування жорстокого зґвалтування і вбивства офіціантки з Касл-Рока забуксувало після того, як випустили на свободу мандрівного маляра, котрий якось три роки пролежав у психіатричній лікарні штату в Оґасті: всупереч загальним очікуванням, алібі маляра було непробивним. Дженіс Джоплін кричала свій блюз. Париж (другий рік поспіль) оголосив, що сукні й спідниці довшатимуть, але вони не довшали. Сара туманно усвідомлювала