Мертва зона. Стивен Кинг

купку Джонні: три десятки, п’ятірку й ще один.

      Заводій не стрибав від радості, але лишався добродушним. Якщо високий худий парубок з гарненькою білявкою знову поставить на третій десяток, заводій майже напевне поверне все, що їм виплатив. Гроші не належали худому, поки лежали на ігровому полі. А якби той і забрав їх зараз? Ну, він підняв тисячу доларів на «Колесі» тільки сьогодні, тож міг дозволити собі трохи виплатити. Чутка, що хтось виграв на «Колесі» Сола Драммора, розійдеться широко, і завтра гра піде краще, ніж будь-коли. Переможці дають хорошу рекламу.

      – Куди покладете, там і лежатиме, – завів він.

      До поля підступили ще кілька глядачів, кладучи на нього свої десятки й четвертаки. Але заводій дивився тільки на свого грошовитого гравця.

      – Що скажеш, парубче? Хочеш поцілити в місяць?

      Джонні подивився на Сару.

      – Ти не проти… чуєш, із тобою все гаразд? Ти біла мов стіна.

      – Живіт, – сказала вона й спромоглась усміхнутися. – Мабуть, у хот-дозі щось було. Може, поїдемо додому?

      – Аякже. Звісно.

      Він збирав пожмакані купюри у стосик, аж тут йому на очі знову трапилося «Колесо». Тепла турбота про неї згасла в них. Його очі ніби знов потемнішали, стали холодними й оцінливими.

      «Він дивиться на те колесо, як хлопчики – на свою мурашину ферму», – подумала Сара.

      – Одну хвилинку, – сказав він.

      – Гаразд, – відповіла Сара.

      Але тепер, окрім нудоти в шлунку, на неї напали й памороки в голові. І з нижньої частини живота почулися бурчання, що дуже їй не подобалося. Тільки не задній клапан, Господи. Будь ласка.

      Вона подумала: «Він не заспокоїться, доки все не програє».

      А тоді, з дивною впевненістю: «Але він не програє».

      – Що скажеш, друзяко? – спитав заводій. – Тут чи там, за чи проти.

      – Майно чи лайно, – сказав один з різноробів, і навколо нервово зареготали. У Сари попливло в думках.

      Джонні раптом підіпхнув купюри й четвертаки в куток ігрового поля.

      – Що ти робиш? – спитав направду вражений заводій.

      – Усю пачку на 19, – сказав Джонні.

      Сара придушила стогін, хоч він так і просився назовні.

      У натовпі забурмотіли.

      – Не перегинай, – сказав Стів Бернгардт на вухо Джонні.

      Джонні не відповів. Він дивився на «Колесо» з чимось схожим на байдужість. Його очі здавалися майже фіолетовими.

      Раптом почувся якийсь дзвін, і Сара спочатку подумала, що він пролунав тільки в її вухах. Тоді вона побачила, як інші, хто поставив був свої гроші, згребли їх усі назад, залишаючи Джонні грати самого.

      «Ні! – Вона зрозуміла, що хоче кричати. – Не так, не самого, це нечесно…»

      Вона прикусила язика. Боялася, що її може знудити, якщо вона розкриє рота. Шлунку стало геть зле. Виграний Джонні стосик лежав самотній під різким світлом. П’ятдесят чотири долари, а виплата за виграш на конкретному номері – десять до одного.

      Заводій облизнув губи.

      – Містере, правила