Галицька сага. Велика війна. Петро Лущик

із двома внучатими племінниками і його старенька сліпа мама Ґеня.

      А в церкві було напрочуд тихо. Кожне намагалося розчути, що змінилось у словах священника, але, окрім поминання російського царя та його жінки, змін не було. Напевне, саме від хвилювання отець Матвій забув навіть опустити у Символі Віри філіокве – слова «і від Сина». Зрештою, мало хто з парафіян знав, що саме це свого часу було чи не найголовнішим у розділенні християнства, тому дехто так і не зрозумів, яку відправу він вистояв.

      А Матвій Артемишин відчував – навіть спиною, стоячи обличчям до вівтаря, – що серед присутніх є хтось, хто пильно слідкує за його словами, жестами, поведінкою. Хто це був – чи з місцевих москвофілів, чи серед прибулих, – отець не знав, але був певен: він тут.

      Коли служба закінчилась, отець Матвій став перед людьми.

      – Дорогі во Христі браття і сестри! Ні для кого з вас уже не є несподіванкою, що наша парафія повернулася до єдиного дерева, від якого була насильно відірвана двісті років тому, – сказав він. – Це стало можливим тому, що наші брати прийшли нам на поміч, нам, відділеним від спільного кореня чужими правителями: різними королями та цісарями. Звідки нам відомо, що ми народність? Що робить людей народом? Чи самі лише тіла? Ні, напевне не тіла, а дух! Якби самі лише тіла, то чим би ми різнилися від звірів? Ми іноді плутаємо душу і дух. Чи це одне й те саме? Напевне, ні. Душа є у кожної людини, а дух опускається на неї у момент хрещення і вже не покидає її. Ви слухаєте і питаєте себе: до чого він це каже? Поясню. Коли дух опустився на наш нарід? Від часу хрещення Русі при святому Володимирі. Наша руська думка живе і розвивається вже більше тисячі років, значить, руська народність існує так довго. За цей час народ від Карпат по Ладогу і Волгу називав себе руським і вважався за один неподільний народ. Землю вони називали Руссю, пізніше Росією; навіть на цих землях жителі, ваші діди і прадіди, називали Росією, а себе росіянами. Так само і ми мусимо відчувати, якщо не хочемо відступитися від своєї думки.

      Отець Матвій перевів подих і не через те, що стомився говорити. Серед сотень допитливих очей, що невідступно спостерігали за ним, він зауважив двійко, які йому були потрібні.

      – Аж у новітні часи вороги, що хотіли змести Русь із поверхні землі, почали голосити, що є якийсь руський народ з одним «с» і якийсь український народ. А щоб зовсім відірвати нас від єдиного дерева, більшість єпископів прийняла 1596 року в Бересті унію з Римом. І тільки деякі священники на свій страх не зрадили своєї віри і не відреклися від неї. Мушу признатись – і це мій гріх, – я не був серед них. Але тепер, коли наші вороги втекли з нашої землі назавжди, коли ми знову повернулися під омофор російського царя і святішого синоду, я, а зі мною і ви, дорогі браття і сестри, можемо нарешті возз’єднатися з величним богобоязним російським православним народом.

      Він провів поглядом по парафіянах і закінчив:

      – Я розумію, що не всі ви так одразу можете прийняти ці зміни. Комусь із вас потрібен буде тиждень, комусь – місяць, а хтось і взагалі може не прийняти їх. Кожен сам