Галицька сага. Велика війна. Петро Лущик

збору всіх членів «Січі». Хлопці сподівалися, що вони не запізнились і обов’язково потраплять до українського війська.

      Село ще спало, але де-не-де вже пробували голоси місцеві півні, тому Андрій із Федором прискорили крок. Потрібно було покинути село до того, як почнуть прокидатися люди. Про те, що вони втікають, ніхто не мусив знати. Швидко – аж надто швидко – юнаки прошмигнули повз обійстя Білецьких, сімнадцятирічний син яких Степан був ймовірним винуватцем їхньої втечі. Ненависті до нього ні у Федора, ні в Андрія не було, адже саме його дії привели до того, що не довелось обманювати рідних і навіть отримати від них благословення, що було для юнаків дуже важливим.

      І все ж були люди, котрі бачили, як молодші Валько і Мороз поспішно залишають Перетин. В Андрія Білецького, діда Степана, цілу ніч крутило коліна, і він майже не спав. Коли ж засіріло за вікном, він вирішив і не намагатися заснути. Побачивши на сільській дорозі одягнених і з торбами Андрія й Федора, він одразу зрозумів, що до чого. Старий поглядом провів односельців і тихо мовив:

      – Захисти вас Матір Божа!

      І також перехрестився.

      Бачила юнаків і Орина Ребрик. На відміну від інших, молода жінка вже прокинулась і поралася по господарству. Вона застигла з відром посередині обійстя, якусь мить роздумувала, чи не окликнути юнаків і поспитати, куди вони так рано зібрались, але вирішила, що це не її справа, а хлопцям може чимось зашкодити…

      А після обіду, десь ближче до вечора, з півночі у село увійшов батальйон російських солдатів. Вони йшли чеканним кроком і співали. Над Перетином звучала бадьора стройова пісня:

      Солдатушки, бравы ребятушки,

      где же ваши жёны?

      Наши жёны – ружья заряжёны,

      вот где наши жёны.

      Мова солдатів була дивною для вух жителів Перетина. Ті майже нічого не зрозуміли зі слів.

      Не зрозумів нічого і Степан Білецький, хоч і читав принесені батьком книги товариства Качковського.

      Він був єдиний із односельців, хто зустрічав російських солдатів.

      8

      Президiя ц. к. Дирекцiї поліцiї у Львові.

      Надійшло 25 серпня 1914 р. № 4876.

      Ц. і к. Військовому Комендантові.

      Останнім часом багато осіб, запідозрених у державній зраді, шпигунстві та інших ворожих державі діях, були віддані під військовий суд, а їхнього утримання у військовій тюрмі на час війни вимагають особливі інтереси держави. Тому маю честь просити вплинути на військові суди і особливо діяти в цьому напрямі, щоб у таких випадках, в яких військово-судові дії, в разі відсутності доказового матеріалу, мають бути зупинені, обвинувачені не відпускалися на свободу, а відправлялися ц. к. Дирекції поліції для подальших поліцейських заходів.

Рейхлендер

      Ззовні почулися команди і біганина, невдовзі клацнули замки, і двері відсунулися. На солдатів, які шеренгою стояли на пероні, війнуло затхлим, спертим, гарячим повітрям упереміж з випарами людського поту і запахом сечі, від чого вони відвертали голови.

      Якийсь унтер-офіцер,