Три співці свого життя. Казанова, Стендаль, Толстой. Стефан Цвейг

ставка виграла безсмертя: там він міцно оселився – ексбібліотекар з Дукса – поруч із паном Вольтером, його супротивником та іншими великими поетами; ще багато книг належить йому прочитати про себе, бо за ціле століття, що минуло після його смерті, ми ще не покінчили з вивченням його життя, і невичерпне все знову й знову привертає наших поетів, які прагнуть знову оспівати його.

      Так, він чудово виграв свою гру, старий «commediante in fortuna», цей неперевершений актор свого щастя, і проти цього нині безсилі і пафос, і протест. Можна зневажати його, нашого обожнюваного друга, через недостатню моральність і відсутність етичної серйозності, можна йому заперечувати як історику й не визнавати його як художника. Тільки одне вже не вдасться: знову зробити його смертним, бо у всьому світі жоден поет і мислитель відтоді не винайшов роману більш романтичного, ніж його життя, і образу більш фантастичного, ніж його образ.

      Портрет молодого Казанови

      «Знаєте, ви дуже красивий чоловік», – сказав Казанові Фрідріх Великий в 1764 р в парку Сан-Сусі, зупиняючись і оглядаючи його.

      Театр у невеликій резиденції: співачка сміливою колоратурою закінчила арію; немов град, посипалися оплески; але тепер, під час поступово відновлених речитативів, увага слабшає. Франти роблять візити в ложі, панянки наводять на сцену та глядачів лорнети, їдять срібними ложечками прекрасне желе та помаранчевий шербет; жарти Арлекіна під час піруетів з Коломбіною сприймаються майже зайвими. Але ось раптово всі погляди звертаються на незнайомця, котрий запізнився, він сміливо й недбало, з цією аристократичною невимушеністю з’являється в партері; його ніхто не знає. Його геркулесівський стан оточує багатство, попелястого кольору тонкий оксамитовий камзол розкриває свої складки, показуючи витончено вишитий парчевий жилет і дорогоцінні мережива; золоті шнури обрамляють темні лінії чудового вбрання від пряжок брюссельського жабо до шовкових панчіх. Рука недбало тримає парадний капелюх, прикрашений білим пір’ям; тонкий солодкий аромат рожевого масла або модної помади поширюється навколо знатного незнайомця, який, недбало притулившись до бар’єра перед першим рядом, гордовито спирається помережаною каблучками рукою на прикрашену дорогоцінним камінням шпагу з англійської сталі. Немов не помічаючи викликаної ним уваги, він підіймає свій золотий лорнет, щоб з удаваною байдужістю окинути поглядом ложі. Тим часом на всіх стільцях і лавках вже перешіптується цікавість маленького містечка: князь? багатий іноземець? Голови зсуваються, шанобливий шепіт вказує на обсипаний діамантами орден, що недбало висить на грудях на яскраво-червоній стрічці (орден, який він так обсипав блискучими каменями, що ніхто не міг упізнати під ними жалюгідний папський хрест, який майже нічого не вартий). Співаки на сцені швидко помітили ослаблення уваги глядачів; речитативи вже течуть ледачіше, танцівниці, які з’явилися із-за лаштунків, виглядають поверх скрипок і гамб, гадаючи, яким вітром