У вогні плавильника. Срібло. Ганна Гороженко

спитав він не підводячи голови, аби не перетинатись поглядом зі звабливицею.

      – Так, – пошепки мовила Софія і скривила губи.

      Чоловік випростався, схопив жінку за талію і обережно посунув до лави, що стояла під старою липою. Він ледь втамував свої млосні відчуття, які розлились теплом по тілу і залоскотали низ живота – для цього йому знадобився певний час. Тому кілька хвилин нічого не промовляв і лише коли глибоко зітхнув – нарешті зміг подивитись у сірі очі білявки, яка ними безперервно кліпала.

      – Скажіть, для чого ви приїхали в нашу обитель? Тільки давайте без оцих ваших хитрощів, – чоловік промовив суворо із крижаними нотками в голосі.

      Княгиня подивилась на нього з-під лоба і прикусила нижню губу. «Ох, який же він впертий мужлан…» – подумки обурилась Софія та повела спокійно без жодного роздратування:

      – Я хочу придбати ваше Зазим’я.

      – Для чого вам це село, можна поцікавитись? – нарешті всміхнувся панотець, бо таки вичавив із Софії мету її візиту. – Зазим’я далеко знаходиться від ваших земель.

      – Я не воліла б розкривати свої секрети, отче. – Княгиня хитро позирнула на Мужиловського.

      Давно вже сивий – однак привабливий, стрункий. «Чому він пішов у ченці? Міг же стільки жіночих сердець розбити, якби не був у рясі», – подумала пані й перевела задумливий погляд зі священника на древні стіни Софії Київської.

      – А я знаю, чого ви прагнете. Викупити у мене Зазим’я і перепродати його за тридорого братії Києво-Печерської лаври, яка не хоче переходити під священоначаліє Папи Римського… Монахи печерського монастиря прагнуть вижити нас звідси, забрати в уніатів усі тутешні землі – і якщо не зброєю, так грошима?! Чи не так?! Тож чи ваша воля була сюди приїхати ачи це лаврський ігумен сюди вас відправив?! – протопоп несподівано перейшов на крик. Тон його слів був настільки суворим, що Ружицьку пересмикнуло.

      – Не хочете продавати Зазим’я, то віддайте Софіївську Борщагівку. Там усього кілька хат. Я щедро заплачу.

      – Щоб я віддав вам землі, які пожалували ще старі князі нашій братії на борщі?!

      – Ну вам є з чого борщі варити і без цих земель, – віджартувалась княгиня.

      На що панотець побагровів. Тепер він не видавався їй таким вже привабливим. Його щоки палали, роздувались, як міхи, пальці перебирали на грудях золотий ланцюг, на якому блискотів масивний хрест. Софія зрозуміла, що час припинити бесіду, яка від самого початку їй не вдавалась.

      – Добре, отче, я піду… Ми з вами, можливо, поговоримо про це наступного разу.

      Ружинська підвелась і не дочекавшись благословення стрімко подріботіла стежкою до брами. Немов і не боліла в неї зрадлива щиколотка. Мужиловський докірливим поглядом проводив звабницю і перехрестив постать у білому – «Цього разу Господь уберіг від гріха». Жінка, яка стрімко перетинала монастирський сад, неабияк лютувала – вона була певна, їй знову перейшла дорогу дияволиця Корецька. Вочевидь, вона й приїжджала до монастиря, аби переговорити