У вогні плавильника. Срібло. Ганна Гороженко

гарне італійське вино. Я люблю усе італійське. І ненавиджу німецьку моду, – улесливо мовила всевладна фаворитка.

      – А мені подобаються високі коміри, – княгиня підіграла співрозмовниці.

      – Ребато! Обожнюю їх! – вигукнула фаворитка і розсміялась.

      – Я їх замовляю в Лондоні. А ви? – Корецька простягнула Урсулі келих.

      – Мені їх роблять на замовлення, – жінка відпила вина і причмокнула. – І все ж мушу вам сказати, що розглядаю вашого сина, як можливу партію. Але чи не застара я для нього? Бо таки старша на добрий десяток літ.

      Жінка підморгнула Корецькій.

      – Думаю, це лише велика перевага жінки, коли в неї є досвід. Він, гадаю, був би радий такій партії, – Корецька зручно вмостилась у кріслі.

      – Але не буде радий Сигізмунд, – зітхнула Урсула і замислилась, торкнувшись довгими пальцями свого круглого підборіддя. – Ви мені сподобались, княгине, при дворі у вас є друг. Але будьте обережні – фортуна мінлива, – Маєрін ще раз розпливлась у посмішці і майнула рукою даючи знак, що аудієнція завершена.

      Покої впливової фаворитки Корецька полишала збентежена. Надто все просто вийшло у неї з Урсулою. Такий несподіваний фінал розмови. Може, дійсно парасчине ворожіння подіяло?

      Розділ XV

      Анна Корецька спинилась у варшавському палаці свого брата Яна Кароля Ходкевича – коронного гетьмана Литовського. Але той зараз у Лубнах, готує армію до походу на Москву. У Варшаві подейкують, що до вояків приєднається і сам король Сигізмунд – у королівському палаці почали пакувати речі. Та характер монарха піддані знали добре – той був мінливим у своїх намірах. Тож всі у Варшаві очікували на звістки з покоїв Урсули Маєрін – якщо вона й досі не віддала наказ збиратись в дорогу, значить, ніякої подорожі не буде.

      Корецька мала предстати перед королем. В першу чергу вона хотіла виправдатись за наїзди на землі унії, а потім зробити все можливе, аби монарх покарав Софію Ружинську за її жорстокі вчинки. Знищення міста – справа, на яку Сигізмунд не зможе заплющити очі.

      Вірний Євстафій чекав на господиню на виході з палацу Ходкевичів. Жінка в чорній шовковій сукні з золотими ланцюгами на грудях, з високим коміром, який кріпився на металевий каркас, такий самий, що носить Урсула, вийшла зі своїх покоїв. Та щойно вона зачепила поглядом картини у вітальні, стрімка хода пані перервалась. На неї зі стіни дивився брат у залізних латах – чорнявий бородань із сумними очима. Лише сестрі його відомо, чому такий успішний політик та воїн горює. Кращих батьків, ніж були у них, годі бажати. Вони знали ціну освіті. Татусь, Іван Ходкевич, три роки служив при дворі Карла V, імператора Священної Римської імперії. Тож не дивно, що він сплатив навчання і власних синів. Ян Кароль вчився в єзуїтському коллегіумі в Баварії, а потім військову науку продовжив в Італії та на Мальті. Анна знала, що у братовому серці навічно лишились італійська блакить, розпечена сонцем земля і солоне море, а ще чорні очі італійської панни, які заплющила чума в 1590-му році. Про цей свій біль Ян зміг розповісти лише сестрі.

      Поруч