Гітара, кості, кастет. Фрэнсис Скотт Фицджеральд

знову схопив телефонну слухавку. Він мав намір подзвонити Лолі, бо підозрював, що донька, коли забажає, зможе допомогти. Йому не давалася оцінка персонажів, і саме зараз думка Лоли мала більше значення, ніж його.

      – Змушений вибачитися перед вами, хлопці, – засмучено промовив він, – я не хотів цієї метушні й затримки. Але моє серце розривається, коли знаю, що мушу передати комусь це підприємство, а коли думаю кому ж – все плутається, – він помовчав. – Хтось із вас робив пропозицію моїй Лолі?

      – Я, – зізнався Перріш, – три тижні тому.

      – Я теж, – пробурмотів Ван Бюрен, – і досі сподіваюся, що вона передумає.

      Джирарду стало цікаво, як вчинив Джонс. Ймовірно, він не наслідував інших, бо завжди поводиться загадково.

      У нього навіть ім’я не таке, як в інших.

      Телефон під рукою пронизливо задеренчав, і Джирард інтуїтивно потягнувся за слухавкою.

      – Дзвінок із Чикаго, містере Джирарде.

      – Я не хочу ні з ким говорити.

      – Це в особистій справі. Містер Джонс.

      – Гаразд, – Джирард примружився. – Можете з’єднати.

      Почувся тріск… зі слухавки виплив голос Джонса, в якому вгадувався південний акцент.

      – Містер Джирард?

      – Так.

      – Я з десятої намагаюся додзвонитися до вас, щоб вибачитися.

      – І є за що! – вибухнув Джирард. – Вам, певно, повідомили, що вас звільнено?

      – Я цього й очікував, – слова ці звучали понуро. – Я, може, і несусвітній дурень, але зізнаюся: ну не здатен насолоджуватися життям, коли в мене немає роботи.

      – А як же ж по-іншому! – гаркнув Джирард. – Ніхто не здатний… – він виправився: – Я хочу сказати, що це нелегко.

      Співрозмовник мовчав.

      – Якраз це я і відчуваю, – вибачаючись заговорив Джонс. – Думаю, ми один одного розуміємо, пояснювати більше нічого.

      – Тобто як це – ми один одного розуміємо? Це вже зухвалість, юначе. Ми один одного зовсім не розуміємо.

      – Я це і мав на увазі, – уточнив Джонс, – я не розумію вас, а ви не розумієте мене. Я не хочу розлучатися з роботою, а ви… ви хочете.

      – Щоб я розлучився з роботою! – обличчя Джирарда налилося кров’ю. – Що ви таке сказали? Ви бовкнули, ніби я хочу розлучитися з роботою? – він люто струснув телефонний апарат. – Не смійте мені перечити, юначе! Теж мені: я хочу розлучитися з роботою! Так… так я взагалі не збираюся залишати роботу! Чуєте? Взагалі!

      Телефонна слухавка вислизнула з його руки на столик і звідти звалилася вниз.

      Джирард опустився на коліна й почав люто нишпорити по підлозі.

      – Алло! – кричав він. – Алло, алло! Гей, з’єднайте мене знову з Чикаго! Розмову не завершено!

      Молодики схопилися з місця. Джирард повісив слухавку й повернувся до них. Голос його став хрипким від напливу почуттів.

      – Я з глузду з’їхав, – судомно промовив він. – Кинути роботу в шістдесят! Так я просто збожеволів! Я ще молода людина – у мене попереду ще добрих двадцять літ! Хай тільки