Гітара, кості, кастет. Фрэнсис Скотт Фицджеральд

руку перекинута смарагдова елегантна накидка. Чарлі Еббот лежав в єдиному м’якому кріслі й пив коктейль.

      – Що в біса таке? – скрикнула Елейн.

      Різким рухом Даяна зачинила за собою двері; Елейн, роззявивши рот, відступила.

      – Доброго вечора, – холодно привіталася Даяна. Тут у неї в голові спливла фраза з забутого бульварного роману. – Сподіваюся, я вам не завадила.

      – Що вам потрібно? Як тільки вистачило нахабства сюди заявитися?

      Чарлі, проковтнувши язика, зі стуком поставив склянку на підлокітник крісла. Дівчата, не змигнувши оком, дивилися вовком одна на одну.

      – Вибачте, – неспішно вимовила Даяна, – але, схоже, ви викрали мого кавалера.

      – А я ж бо думала, що ви вдаєте з себе леді! – закипаючи, стрепенулася Елейн. – З якого дива ви вриваєтеся до мене, не спитавши й дозволу?

      – Я у справі. Прийшла за Чарлі Ебботом.

      Елейн задихнулася від обурення.

      – Та ти з глузду з’їхала!

      – Навпаки, голова в мене працює, як ніколи в житті.

      Я прийшла за тим, що мені належить.

      Чарлі невиразно скрикнув, але жінки одночасно махнули, щоб він замовк.

      – Добре, – закричала Елейн, – владнаємо цю справу негайно.

      – Я сама її владнаю, – відрізала Даяна. – З’ясовувати тут немає чого, та й сперечатися марно. Коли б не така ситуація, мені б вас навіть трохи шкода було, та зараз ви стали на моєму шляху. Що між вами двома? Він заприсягнув, що одружиться з вами?

      – Тобі зась до цього!

      – Відповідай, бо буде гірше, – попередила Даяна.

      – З якого дива?

      Раптом Даяна ступила вперед, розмахнулася й своєю витонченою, втім, мускулистою рукою дала Елейн міцного ляпаса.

      Елейн подріботіла до стіни. Чарлі, скрикнувши, кинувся вперед, але помітив, що з маленької рішучої долоні Даяни на нього глядить дуло револьвера.

      – Допоможіть! – заволала Елейн. – Вона мені щелепу зламала.

      – Замовкни! – голос Даяни нагадував сталь. – Нічого з тобою не трапилося. Просто ти ганчірка й пестійка. Спробуй бовкнути хоч слово – і начиню тебе оловом, не сумнівайся. Сідай, я сказала! Сідайте обоє. Сидіти!

      Елейн швидко сіла; з-під рум’ян на її обличчі проступила блідість. Трохи пом’явшись, Чарлі теж повернувся в крісло.

      – Гаразд, – продовжила Даяна, направляючи дуло то на одного, то на іншого. – Схоже, тепер ви зрозуміли, що я прийшла не в хованки з вами гратися. Перш за все запам’ятайте ось що. Поки я тут, про свої права забуваємо. Або я отримаю те, за чим прийшла, або пристрелю обох.

      Я запитала, чи поклявся він з тобою одружитися.

      – Так, – похмуро озвалася Елейн.

      Дуло націлилося на Чарлі.

      – Це правда?

      Облизавши губи, він кивнув.

      – Святий Боже, – фиркнула Даяна, – не відаю, що твориться! Ото ж нісенітниця – коли б мене вона не стосувалася, я б вмерла зо сміху.

      – Май на увазі, – пробурмотів Чарлі, – довго це терпіти я не маю наміру.

      – Потерпиш! Тепер ти слухняний, стерпиш що завгодно, –