Вальдшнепи. Микола Хвильовий

боку, цілком законно й вони обурюються проти тебе, бо, по-перше, ти не один, а таких, як ти, тисячі, по-друге, не всі ці тисячі уміють коректно поводитись із цими людьми й, по-третє, ми й справді в порівнянні з ними – пани.

      – Словом, і тут тупик? – сказав товариш Вовчик.

      – Що ти хочеш цим зазначити?

      – Те хочу зазначити, що ти й справді трагічна фігура. Всюди ввижається тобі сама безвихідність.

      – Очевидно, така вже вдача мені, – сказав Дмитрій і широко позіхнув.

      Вони підходили до річки. На пристані суєтились портовики і щось вигружали з підвод. Пароплава ще не було, не було й вітерця, так що ріка стояла, як дзеркало. Ранок був винятковий: після дощів ночі стали холодніти, і холодок нічний затримувався на воді, аж поки сходило сонце.

      – Ну, вже скоро почнемо полювати, – сказав товариш Вовчик і від задоволення крякнув.

      Карамазов одв’язав свій каюк, і вони, відпливши сажнів три від берега, кинулись у воду.

      І тоді ж хтось недалеко зареготав, Карамазов подивився і побачив у купальних костюмах Аґлаю і тьотю Клаву. Вони стояли на річному пляжі й готувались лізти в воду.

      – Драстуйте, мої голуб’ята! – закричав товариш Вовчик.

      – Здоров був, голубе! – відповіла йому криком тьотя Клава.

      Дмитрій відчув, що йому стало важко дихати. Він наздогнав свій каюк і вліз у нього. Цілу ніч Аґлая не давала йому спокою, цілу ніч він мріяв про зустріч із нею (наче він не бачився з нею сто років), і от на ранок він раптом зустрічає її в купальному костюмі. В ньому, в перший раз прокинувся до неї справжній стривожений самець. Він безсоромно дивився на її таз, на її груди, і ніяк не міг одірватись. Йому захотілось зареготати й так дико, як, очевидно, реготала первісна людина. Йому навіть прийшла мисль підплисти до фльоберівських дам і жартуючи схопити в свої обійми Аґлаю.

      – А ну, покажи, як ти плаваєш? – закричала Аґлая, звертаючись до Карамазова й так випинаючи груди, ніби вона збиралась летіти до нього.

      – Ah, mon Dieu! Que difes-vous la[6], – крикнув товариш Вовчик.

      – І ти тут, mоn ami? І ти? Que vous etes aimable de venir me surprendre ainsi[7].

      – Але компенсація, мадмуазель. J’espere que vous me ferez I’amitie de diner avec moi[8].

      – C’est une grave question qui demande reflexion[9].

      – Будь ласка, подумайте. Бо я до обіду дістав прекрасного вина.

      Товариш Вовчик уже сидів у каюку напроти Дмитрія і поволі гріб до пляжу.

      – Ти знаєш, – сказав він, звертаючись до свого приятеля. – Я говорю про загадковість, що за неї сховались наші дами. Її все-таки можна розшифрувати.

      – Яким же це чином?

      – Дуже просто, – тихенько засміявся лінгвіст. – Ми їх напоїмо добрим міцним вином – і вони нам усе розкажуть.

      – Ти так думаєш?

      – Я цього певний… Тим паче, що дами не від того, щоб колись із нами випити. Оце недавно тьотя Клава так прямо мені й сказала, що вона хоче «кутнуть».

      Карамазову ця мисль теж подобалась. Не тому, що йому хотілось «розшифрувати», як говорив товариш Вовчик, московських дам – ця загадковість із

6

О, Боже мій! Що ви говорите (фр.).

7

– І ти тут, друже мій? І ти? Які ви люб’язні, що завітали і зробили мені приємний сюрприз (фр.).

8

Я сподіваюсь, що ви повечеряєте зі мною (фр.).

9

Над цим питанням варто поміркувати (фр.).