Наприкінці приходить смерть. Агата Кристи

худобу, але і поля, і худоба однаково справжні – вони не просто риски чорнила на папірусі. Та коли всі записи та всі папіруси будуть знищені, а всі писарі розпорошаться, люди, що орють і жнуть, залишаться, і Єгипет житиме далі.

      Ренісенб уважно дивилася на нього. Вона розважливо відказала:

      – Так, я розумію, про що ти. Справжнє лише те, що ти бачиш, чого торкаєшся, що їси… Слова «У мене є двісті сорок мірок ячменю» не означають нічого, якщо в тебе насправді немає ячменю. Вони можуть брехати.

      Горі всміхнувся її серйозному обличчю. Раптом дівчина промовила:

      – Ти відремонтував для мене мого лева – давно колись, пам’ятаєш?

      – Так, пам’ятаю, Ренісенб.

      – Тепер ним бавиться Теті… Тим самим левом.

      Вона замовкла, а потім безхитро додала:

      – Я дуже засумувала, коли Хай вирушив до Осіріса. Але тепер, коли повернулася додому, я знову буду щасливою і забуду сум – бо тут усе лишилося таким самим. Узагалі нічого не змінилося.

      – Ти справді так вважаєш?

      Ренісенб пронизливо зиркнула на нього.

      – Ти про що, Горі?

      – Я про те, що все так чи так змінюється. Вісім років – це вісім років.

      – Але тут усе як раніше.

      – Тоді, можливо, щось необхідно змінити.

      Ренісенб різко відповіла:

      – Ні-ні, я хочу, щоб усе було таким, як є!

      – Але і ти, Ренісенб, не та сама, що пішла із Хаєм.

      – Ні, та сама! А якщо ні, то мушу нею стати.

      Горі похитав головою.

      – Вороття немає, Ренісенб. Це як-от мої підрахунки. Я беру пів мірки, додаю до неї ще чверть, а потім іще десяту, а потім двадцять четверту, і врешті-решт виявляється, що це вже геть інша кількість.

      – Але я досі Ренісенб.

      – Але весь цей час до Ренісенб щось додавалося, тож це вже геть інша Ренісенб!

      – Ні, ні. А ти той самий Горі.

      – Ти можеш так вважати, але це не так.

      – Так! І Яхмос той самий, такий неспокійний і стривожений, і Сатіпі так само над ним знущається, і вони з Кайт так само лаються про килимки і намиста, а зараз, коли я повернуся, вони разом сміятимуться, наче найліпші подружки, а Генет так само підкрадається й підслуховує й скімлить про свою відданість, а моя бабуся сперечається зі своєю маленькою служницею про лляну тканину. Кажу тобі, усе таке саме, а невдовзі додому повернеться мій батько, і почнеться грандіозна метушня, і він скаже: «А чому ви не зробили цього?» та «Слід було зробити оце», і Яхмос хвилюватиметься, а Собек сміятиметься й глузуватиме, а батько панькатиметься з Іпі, якому тепер шістнадцять, так само, як панькався з ним, коли йому було вісім, і все буде точно як раніше! – Вона замовкла, переводячи дух.

      Горі зітхнув. Потім м’яко додав:

      – Ти не розумієш, Ренісенб. Буває зло, що приходить і нападає ззовні, так, що бачить увесь світ, але існує інша гниль, яка руйнує зсередини без жодних ознак. Вона розповзається повільно, день за днем, аж поки останній фрукт не згниє, побитий хворобою.

      Ренісенб витріщилася на нього. Чоловік говорив відсторонено, так ніби не до неї, а просто розмірковуючи вголос.

      Вона пронизливо