Бог-Імператор Дюни. Фрэнк Герберт

найкращими хоронительками Золотого Шляху. Я посилюю цю рису в сформованій мною схемі їхнього вишколу. Їх на певний час звільнено від повсякденної рутини. Я даю їм особливу спільноту, яку вони з приємністю згадують до кінця життя. Вони дорослішають у сестринському товаристві, готуючись до більш суттєвих подій. Те, що ділиш з іншими в такому товаристві, завжди готує до важливіших справ. Імла ностальгії покриває ці проведені з сестрами дні, роблячи їх не такими, як були насправді. Отак сьогодення змінює історію. Сучасники загалом не живуть у тому ж часі. Минуле завжди змінюється, проте мало хто це усвідомлює.

Викрадені журнали

      Виславши звістку Рибомовкам, Лето пізнього вечора спустився до крипти. Вирішив, що найкраще розпочати розмову з новим Дунканом Айдаго в затемненій кімнаті, де гхола міг би почути, як Лето описує сам себе, перш ніж на власні очі побачити тіло предчерва. У центральній ротонді крипти була вирізана в чорному камені бічна кімнатка, яка задовольняла ці вимоги. Покій був достатньо великим, щоб помістити Лето з його повозом, але мав низьку стелю. Приміщення освітлювали приховані кулі, якими він керував. Двері одні, але складалися з двох сегментів – один розкривався широко, аби пропустити Королівський Повіз, другий був малим проходом, для людського зросту.

      Лето вкотив свій Королівський Повіз до покою, зачинив великий прохід і відкрив менший. Налаштувався на майбутнє випробування.

      Нудьга була дедалі більшою проблемою. Взірець тлейлаксанських гхол став нудно повторюваним. Якось Лето вислав тлейлаксу застереження не присилати більше Дунканів, але вони знали, що в цій справі можуть його не послухатись.

      «Інколи я думаю, що вони роблять це лише для того, аби зберегти непослух!»

      Тлейлаксу трималися за важливу річ, що, як вони знали, давала їм захист в інших справах.

      «Присутність Дункана тішить Пола Атріда всередині мене».

      Як Лето пояснив Монео в перший день його служби мажордомом Цитаделі:

      – Дункани повинні прийти до мене з чимось більшим за тлейлаксанську підготовку. Мусиш простежити, щоб мої гурії лагідно поводилися з Дунканом і щоб жінки відповіли на частину його питань.

      – На які питання вони можуть відповісти, Владико?

      – Вони знають.

      Звичайно, за роки Монео вивчив усе про цю процедуру.

      Лето почув голос Монео ззовні затемненої кімнати, за ним долинули звуки супровідної групи Рибомовок, а потім – характерні невпевнені кроки нового гхоли.

      – У ці двері, – сказав Монео. – Усередині буде темно, а ми зачинимо за вами двері. Ввійшовши, зупиніться і почекайте, доки заговорить Владика Лето.

      – Чому там буде темно? – У голосі Дункана з’явилися агресивно-тривожні нотки.

      – Він пояснить.

      Айдаго впхнули до кімнати, двері за ним зачинилися.

      Лето знав, що побачив гхола – лише тіні між тінями та темряву, у якій годі виявити джерело голосу. Як зазвичай, Лето ввімкнув голос Муад’Діба.

      – Я радий знову тебе бачити, Дункане.

      – Я тебе не бачу!

      Айдаго був воїном,