Ворог народу. Генрик Ибсен

якийсь пацієнт з іншого міста?

      Петра. Бідний тато, у нього незабаром буде мало роботи. (Миє собі склянку). А це, мабуть, смачне!

      Говстад. У вас була сьогодні лекція також і у вечірній школі?

      Петра(надпиваючи зі склянки). Дві години.

      Говстад. А вранці чотири години в Інституті?

      Петра(сідає коло дверей). П’ять годин.

      Говстад. А ввечері ще мусите виправляти зшитки?

      Петра. Еге. Он лежить їх ціла купа.

      Капітан Горстер. У вас також, я бачу, роботи по вуха?

      Петра. Авжеж, але це добре! Така потім приємна втома.

      Білінг. Вам подобається?

      Петра. Атож. І спиться так добре.

      Мартен. Ти, мабуть, багато нагрішила, Петро?

      Петра. Нагрішила?

      Мартен. Авжеж, коли ти так багато працюєш. Пан Рерлюнд каже, що праця – це є кара за наші гріхи.

      Ейліф. Який же ти дурень, коли віриш таким речам.

      Фру Стокман. Тихше, тихше, Ейліфе.

      Білінг(сміється). Це чудово!

      Говстад. А ви не хотіли б багато працювати, Мартене?

      Мартен. Не хотів би.

      Говстад. Ким би ви хотіли бути в житті?

      Мартен. Найкраще бути вікінгом.

      Ейліф. Але тоді ти мусів би стати поганином?

      Мартен. То що? І став би поганином.

      Білінг. Я з тобою цілком згоден, Мартене. Я те саме кажу.

      Фру Стокман(киває до нього). Ну, ви цього, звісно, не кажете, пане Білінгу?

      Білінг. Щоб я так жив. Я поганин, і пишаюсь цим. Почекайте, незабаром усі ми станемо поганами.

      Мартен. І тоді можна буде робити все, що захочемо?

      Білінг. Ну, бач, Мартене…

      Фру Стокман. Хлопці, ідіть-но ви до себе. Вам ще, мабуть, треба вчити щось на завтра?

      Ейліф. Я ще міг би на годину лишитись.

      Фру Стокман. Ні, ти також. Ідіть обидва.

      Хлопці прощаються й виходять у кімнату ліворуч.

      Говстад. Ви гадаєте, що хлопцям не варто слухати таких речей?

      Фру Стокман. Не знаю. Мені це не подобається.

      Петра. Але ж, мамо, мені здається, що це просто дико з твого боку.

      Фру Стокман. Так, дуже може бути… Тільки мені не подобається. Принаймні, не в мене вдома.

      Петра. І вдома, і в школі стільки неправди. Удома треба мовчати, а в школі – брехати дітям.

      Капітан Горстер. Ви примушені брехати?

      Петра. А ви що думали? Доводиться ж учити їх багато дечого такого, у що самі ми не віримо.

      Білінг. Так, це безперечно.

      Петра. Коли б я мала засоби, то я відкрила б свою власну школу, і в мене все було б інакше.

      Білінг. Та що там засоби…

      Капітан Горстер. Слухайте, фрекен Стокман, коли ви справді про це думаєте, то ви легко могли б це зробити в мене. Старий, великий будинок мого батька стоїть майже порожній. У нижньому поверсі дуже велика їдальня…

      Петра(сміється). Дуже, дуже вам дякую, але з цього нічого не вийде.

      Говстад. О, ні! Фрекен Петра, я гадаю, ймовірніше,