Ворог народу. Генрик Ибсен

Стокман(іде до їдальні). Зараз несу.

      Лікар Стокман. Сідайте до мене сюди на канапу, капітане Горстере. Такий рідкий гість, як ви… Прошу, присувайтесь, друзі мої.

      Чоловіки сідають коло столу. Фру Стокман приносить тацю, де стоїть спиртівка, склянки, карафи й інше начиння.

      Фру Стокман. Ну, ось вам. Це арак, це ром, а ось коньяк. Нехай кожен сам себе частує.

      Лікар Стокман(бере склянку). Це ми будемо самі. (Приготовляють пунш). А цигари? Ейліфе, ти, здається, знаєш, де стоїть скринька. А ти, Мартене, принеси мою люльку. (Хлопці заходять до кімнати праворуч). Я підозрюю, що Ейліф часом бере в мене цигари, але вдаю, що нічого не бачу. (Кричить). І мою ярмулку, Мартене. Катрін, може ти скажеш йому, де я поклав її? А, він уже знайшов. (Хлопці приносять усе, що їм загадано). Прошу, друзі мої… А я, знаєте, не хочу зрадити своєї люлечки. Оця сама чимало поїздила зо мною в негоди й хуртовини там на півночі.. (Цокається). Будьте здорові! Проте, далеко приємніше посидіти так спокійно й затишно!..

      Фру Стокман(сидить і плете). Незабаром виряджаєтесь, капітане Горстере?

      Капітан Горстер. Авжеж, того тижня, сподіваюсь, усе буде готове.

      Фру Стокман. В Америку?

      Капітан Горстер. Так, мабуть.

      Білінг. Виходить, ви не візьмете участі у виборах нового голови?

      Капітан Горстер. А хіба мають бути нові вибори?

      Білінг. Ви навіть не знаєте?

      Капітан Горстер. Я не втручаюсь у такі справи.

      Білінг. Але ж ви цікавитесь громадськими справами?

      Капітан Горстер. Ні, я не розуміюся на них.

      Білінг. Однаково. У будь-якому разі в голосуванні повинен брати участь кожний.

      Капітан Горстер. Навіть і ті, хто не може мати своєї думки? Навіть і ті?

      Білінг. Не мати своєї думки? Що ви хочете цим сказати? Суспільство – те саме, що й судно. Стерном повинен керувати кожний.

      Капітан Горстер. На суходолі може це й добре, але на морі – ні до чого.

      Говстад. Дивно! Більшість моряків так мало цікавляться тим, що робиться на суходолі.

      Білінг. Просто надзвичайно.

      Лікар Стокман. Моряки, як ті перелітні птахи. Вони почувають себе однаково вдома і на півдні, і на півночі. А нам, не таким як вони, доводиться через те бути ще енергійнішими, пане Говстаде. Що сьогодні у «Віснику» є що-небудь таке загально корисне?

      Говстад. Про міські справи – нічого. Завтра я хочу розмістити вашу статтю.

      Лікар Стокман. А, чорт, цю статтю. Слухайте но, може, б ви зачекали з нею?

      Говстад. Зачекати? А саме й місце є, і, як мені здається, тепер саме вона на часі.

      Лікар Стокман. Так, так. Може ви й маєте слушність. А проте трошечки зачекайте. Я потім усе вам поясню.

      З передпокою входить Петра. Вона в капелюсі, у пальті, і під пахвою тримає зшитки.

      Петра. Добрий вечір.

      Лікар Стокман. Добрий вечір, Петро, це ти?

      Усі присутні вітаються. Петра кладе свої книжки й усі речі на стілець коло дверей.

      Петра. От, сидять собі, й тішаться,