Ворог народу. Генрик Ибсен

дуже важка людина для спільної праці. Я пересвідчився в цьому сам. Ти не зважаєш ні на які міркування. Ти, вочевидь, зовсім забуваєш, що це мені ти повинен дякувати за свою посаду курортного лікаря.

      Лікар Стокман. Ні, я повинен дякувати тільки собі самому, нікому іншому. Я перший заговорив про те, що місто може стати блискучим курортом. Я єдиний говорив тоді про це, і я один тільки боронив цю думку протягом багатьох років, і писав, писав…

      Бурмістр. Безперечно, але тоді це було не на часі. Ти, звісно, не міг цього зрозуміти, сидячи у своєму ведмежому кутку. А коли прийшов слушний час, то я… й інші, ми взяли діло до своїх рук.

      Лікар Стокман. І понівечили ввесь мій чудовий план. Видно, що розумні голови там сиділи!

      Бурмістр. А мені здається, що в тебе знову бажання битись, і цьому бажанню потрібен вихід. Тобі хочеться зачепити тих, хто вищий за тебе – твоя давня манера. Ти не терпиш ніякої руки над собою, скоса позираєш на всякого, хто має вищу посаду, і почуваєш до нього особисту неприязнь. Щоб нападати, для тебе всяка зброя добра. Але я вже звернув твою увагу на те, що на карту поставлені інтереси цілого міста і, виходить, що й мої також. Отже, я кажу тобі, Томасе, що я буду непохитний у тих вимогах, що я маю тобі поставити.

      Лікар Стокман. Що ж це за вимоги?

      Бурмістр. Ти був такий довгоязикий, що говорив про цю делікатну справу із зовсім непричетними до неї особами, хоч на неї варто було б тобі дивитись, як на секретну справу дирекції, і, звісно, затерти її тепер уже не можна. Підуть усякі чутки й поговори, і недоброзичливі люди з-поміж нас почнуть прикрашати їх ще всякими додатками. Отже, дуже важливо, щоб ти відверто виступив і розвіяв їх, ці чутки.

      Лікар Стокман. Я? Яким же це чином? Я не розумію тебе.

      Бурмістр. Усі сподіваються, що ти зробив нове дослідження й прийдеш до висновку, що справа далеко не така кепська й небезпечна, як ти першої миті уявив собі.

      Лікар Стокман. Ага, то чого ти сподіваєшся!

      Бурмістр. Далі – сподіваються, що ти почуваєш і відверто виявляєш свою довіру до уряду Правління в тому, що воно совісно й ґрунтовно вживе всіх заходів, щоб запобігти всім можливим неприємним випадкам.

      Лікар Стокман. Ви нічого у світі не зробите, як будете тільки латки латати. Я це тобі кажу, Петере. І це моє найглибше переконання.

      Бурмістр. Тобі, як службовцеві, не дозволяється мати свої якісь особливі переконання…

      Лікар Стокман(спиняється). Не дозволяється мати?..

      Бурмістр. Як службовцеві, кажу я. Як приватна особа – зроби ласку. Це зовсім інша справа. Але як підлеглій особі, курортному службовцеві, тобі не дозволяється висловлювати переконання, що суперечать переконанням твого керівництва.

      Лікар Стокман. Це вже занадто далеко заходить! Щоб я, лікар, учений, не дав дозволу…

      Бурмістр. Справа, що про неї тут йдеться, не тільки наукова. Це складна справа і технічного, і економічного характеру.

      Лікар Стокман. Про мене, нехай вона буде чорт знає якого характеру! Я хочу мати волю висловлюватись про всі на світі справи.

      Бурмістр.