Ворог народу. Генрик Ибсен

рідне місто.

      Лікар Стокман. Я руйную?

      Бурмістр. Авжеж, якщо воно має перед собою щось таке, що можна назвати майбутнім, то тільки завдяки курортові. Ти розумієш це так само добре, як і я.

      Лікар Стокман. Але що, ти гадаєш, тепер треба робити?

      Бурмістр. З твоєї доповіді я не переконався, що умови водопостачання такі небезпечні, як ти їх змальовуєш.

      Лікар Стокман. Вони навіть ще гірші, розумієш? А надто будуть улітку, коли буде тепло.

      Бурмістр. Як і раніше казав, я гадаю, що ти дуже перебільшуєш. Досвідчений лікар повинен знати, яких тут треба вжити заходів, повинен розуміти, що треба запобігти шкідливому впливові, і якщо він цілком безсумнівно виявився, паралізувати його.

      Лікар Стокман. Так. Що ж далі?

      Бурмістр. Водопостачання водолікарні вже є. Це факт; отже, з ним треба рахуватись, як із фактом. Дуже можливо, що директори колись не відмовляться обміркувати, у який спосіб (якщо будуть грошові пожертви), – можна буде зробити деякі потрібні поліпшення.

      Лікар Стокман. І ти гадаєш, що я колись погоджусь на таку підлоту?

      Бурмістр. Підлоту?

      Лікар Стокман. Так, це підлота, брехня, обдурювання, злочин, чистий злочин проти людности, проти цілого суспільства!

      Бурмістр. Як я вже сказав раніше, я зовсім не переконався, що справді загрожує якась небезпека.

      Лікар Стокман. Ні, таке переконання в тебе є. Та інакше й не може бути. Моя доповідь надзвичайно точна й цілком переконує. Я це знаю. І ти це знаєш дуже добре, тільки не хочеш признатися. Це ж ти тоді наполягав на тому, щоб будинок водолікарні й водогін розташувати там, де вони тепер. І тепер це саме, ця твоя клята помилка не дозволяє тобі признатись!.. Ти думаєш, я не розкусив тебе?

      Бурмістр. А якщо б навіть і так? Може, я трохи занадто гостро ставлюсь до своєї репутації, але ж і це в інтересах міста. Без морального авторитету я не можу керувати й вести справи так, як я вважаю за найкраще для загального добра. Через це, і ще через деякі міркування, для мене дуже важливо, щоб твоя доповідь не була подана на зібрання Директорів. Її треба затримати задля загального добра. А потім я подбаю, щоб передати справу на обміркування, і ми без галасу зробимо все, що можливо. Тільки щоб нічого з цієї фатальної історії, жодного слова не дійшло до широких мас.

      Лікар Стокман. Тепер уже цьому не можна стати на перешкоді, любий Петере.

      Бурмістр. Можна й треба стати на перешкоді.

      Лікар Стокман. Не можна, кажу тобі, занадто багато людей уже знають.

      Бурмістр. Багато знає? Хто ж це? Невже ці панове з «Народного Вісника», що…

      Лікар Стокман. Еге, і вони також. Незалежна, вільна у своїх думках преса подбає, щоб примусити вас виконати свій обов’язок.

      Бурмістр(після короткої паузи). Ти дуже необачна людина, Томасе. Ти не подумав, які наслідки від цього можуть бути для тебе самого.

      Лікар Стокман. Наслідки? Для мене?

      Бурмістр. Для тебе й для твоєї родини.

      Лікар Стокман. Що ти