Лети або тремти. Рэй Брэдбери

заскиглило. Після цього колеса непомітно втратили контакт зі смугою, і земля залишилася десь унизу. Під літаком миготіли дерева, будівлі, стрімкий ртутний потік автомобільних вогнів. «DC-7» повільно нахилився праворуч, смикаючи себе вгору, до крижаного блиску зірок.

      Зрештою літак вирівнявся, і здалося, наче двигуни зупинилися, аж доки вухо Вілсона не налаштувалося на їхнє бурмотіння на крейсерській швидкості. Його м’язи на мить розслабились, сповнюючи чоловіка приємним відчуттям. Але незабаром воно зникло. Вілсон нерухомо застиг, дивлячись на знак «ПАЛІННЯ ЗАБОРОНЕНЕ», аж доки той моргнув, – а тоді хутко запалив цигарку. Потягнувшись до кишеньки на спинці переднього сидіння, він дістав собі газету.

      Світ знову, як завжди, був схожим на його власний. Суперечки в дипломатичних колах, землетруси, стрілянина, вбивства, зґвалтування, торнадо, зіткнення, конфлікти в бізнесі, ґанґстерські розбірки. «Господи милосердний, із цим світом усе гаразд», – подумав Артур Джеффрі Вілсон.

      За п’ятнадцять хвилин від відклав газету. У животі жахливо крутило. Чоловік глипнув на знаки поряд із двома вбиральнями. Обидва горіли червоним попередженням «ЗАЙНЯТО». Він загасив третю від зльоту цигарку і, вимкнувши лампочку над головою, визирнув у вікно.

      Люди в салоні теж вимикали світло й нахиляли крісла, готуючись поспати. Вілсон глипнув на годинник. Одинадцята тридцять. Він стомлено зітхнув. Як чоловік і підозрював, пігулки, прийняті перед посадкою, нітрохи не допомогли.

      Коли з убиральні вийшла жінка, Вілсон рвучко підвівся і, схопивши свою сумку, рушив проходом.

      Як і очікувалося, організм не поводився дружньо. Вілсон стомлено застогнав, підвівся й поправив одяг. Помив руки та обличчя, дістав із сумки косметичку і витиснув на зубну щітку змійку пасти.

      Чистячи зуби і для рівноваги тримаючись однією рукою за холодну перегородку, чоловік заглянув в отвір. За кілька футів від нього миготів блідо-синій бортовий гвинт. Вілсон уявив, що станеться, якщо той відірветься й полетить на нього, наче листок конюшини з трьома лопатями.

      У шлунку щось несподівано стиснулося. Вілсон інстинктивно ковтнув, і до горла потрапило трохи слини з пастою. Мало не виблювавши, він обернувся й сплюнув в умивальник, а потім поспіхом прополоскав рота й попив. Господи милосердний, якби ж він міг поїхати потягом; мав би власне купе, буденно прогулявся б до вагона-ресторану й посидів із випивкою та журналом у кріслі-гойдалці. Але в цьому світі не було на це часу чи щастя.

      Вілсон уже збирався заховати косметичку, коли його погляд упав на водостійкий пакунок у сумці. Він трохи повагався, поклав невеличку папку на умивальник, а тоді витягнув пакунок і розгорнув на колінах.

      Чоловік сидів, задивлений на маслянисто-блискучу симетрію пістолета. Він носив його з собою майже рік. Спочатку думав про нього як про захист від грабіжників, убезпечення від підліткових банд у містах, які відвідував. Однак глибоко в душі Вілсон завжди знав, що