Кровна мста. Ярослав Яріш

Обняв сиву голову воєвода. – Тепер уже пізно: з ким попало лягати християнинові не личить. Особливо руському боярину.

      Старий тримався, як міг. Середич із Мирославом також відмовилися від рабинь, згадавши жінок, що чекають удома. Тоді гетери обступили Вадима, що був одягнений гірше й не мав на шиї таких товстих золотих гривен, як його товариші. Купець обійняв німку, посадив собі на коліна, почав цілувати.

      – Грішиш – Бог покарає, – пригрозив йому Вуй.

      – Доживу, воєводо, до твоїх літ, грішити вже не захочу. От і буду замолювати, – відмахнувся купець, а до гетери сказав: – Коли б моя воля – подарував би тобі найгарнішу зірку з небес.

      – Та не треба. Дай всього дві драхми – і я буду твоєю на цілу ніч.

      – Дві драхми? Гей, красуне, обдурити мене хочеш? Іще півроку тому я тут платив учетверо менше, а скакав цілу ніч на такій кобилиці, не гіршій за тебе.

      – Давно це було і неправда, – відповіла гетера. – Та нехай буде по-твоєму – одна.

      – За одну я хочу тебе, білява бестіє, та ще он ту єгипетську дику кішку, – стояв на своєму Вадим.

      – Тоді хоч півтори, – пригорнулася до нього німка.

      Вадим задоволено посміхнувся.

      – Зачекайте на мене, мої красуні, зараз я до вас повернуся, – мовив Вадим гетерам, сам зненацька гукнув до Костянтина: – А знаєш, ромею, я сюди не прибув вина твої пити. За боргом я прийшов, що два літа уже за тобою тягнеться. Мусиш повернути моє срібло – час позики давно минув.

      Грек єхидно посміхнувся.

      – Тяжкі часи настали, русине, нічим мені борг повертати, почекай ще, – відповів Костянтин, а сам повернувся до свого слуги і почав йому щось говорити по-грецьки.

      – З вогнем граєш, Костянтине. Ми, купці руські, борги не звикли вибачати.

      Грек повернувся до нього, знову посміхнувся.

      – А що ти мені зробиш? Колись ти був багатий і сильний, мав гроші, воїв, друзів. Тепер же ти бідняк, тож не лякай мене – коли захочу, тоді й віддам.

      Костянтин знову відвернувся.

      – Гляди, ромею, бо я тепер чоловік не вільний, під князем ходжу. Чув єси про Мстислава Тмутараканського? Не мені – йому тепер ти винен! – Вадим блиснув очима, тоді повернувся до Мирослава, підморгнув йому. Грек також поглянув на Мирослава – тільки тепер зрозумів, що то за мужі.

      Мирослав впер на боржника свій тяжкий погляд, сказав по-руськи:

      – Чи знаєш ти, нікчемний ромею, що робить князь Мстислав із недругами?

      Костянтин ковзнув поглядом по своїх варягах: виглядало на те, що руси не збиралися жартувати. Правда, їх мало, всього четверо, однак Мстислав Тмутараканський – чоловік не простий, дуже крутий норов у того русича, і з ним краще не гратися. Подумавши, Костянтин відповів:

      – Не ворог я князю Мстиславу. Та борг віддати поки що не можу.

      – Тоді ми прийдемо за тиждень. Віддаш удвічі. Чи ти ромей, чи русин – слово держати треба. А коли ні – без живота залишишся. Подумай, ромею, що важить більше – наше срібло чи твій живот.

      Вигляд у Мирослава був такий, що Костянтин не наважився ставити