Кровна мста. Ярослав Яріш

варягів не слухали. Вони хвалитися вельми здатні, та у словах їхніх дуже тяжко правду знайти. Більше полови, як зерна.

      Тут заговорив рудобородий:

      – Ми не раби Костянтина, а вільні вої. Тому слів своїх забирати не будемо, бо в них правда є, що ви, руси, – боягузи і брехуни. Вам би пастухами бути, а не воями.

      – Закрий пащеку! – раптом втрутився Костянтин, визвірившись на свого охоронця.

      – Ми не твої раби, Костянтине, – ще раз повторив варяг.

      Очі його почервоніли від вина і люті, сам був червоний, як рак, а його руда борода ніби загорілася ясним вогнем Валгалли.

      – Коли хочуть, аби-м слова свої забрав, то нехай мене викличуть на поєдинок. Зі старим битися не буду, а тих двох порубаю однією лівою.

      Раптом Вуй узяв жбан із пивом і хлюпнув просто варягові в пику.

      – Охолонь.

      Рудобородий такого не чекав. Він витерся, а тоді почервонів іще більше.

      – Ах ти ж свиня руська!

      Він кинувся просто на Вуя, намагаючись дістати його через стіл, тільки руки були в нього трохи закороткі. Воєвода лівицею блискавично схопив варяга за руду бороду, притяг до себе.

      – Понюхай-но кулака руського, вражино!

      Воєвода мав за поясом обушок і в ході суперечки поволі витяг його. То була страшна зброя: на дерев’яному держаку висів ланцюг, а до нього була причеплена куля з шипами. Вуй узяв у долоню цю кулю і «розписався» нею просто на носі варяга. Той, перечепившись за лаву, полетів сторчака разом із лавою. Варяги отетеріли, почали виймати свої мечі. Купці, що сиділи за столом, миттю посхоплювалися й шугонули врізнобіч, аби їх не зачепило. Костянтин вже навіть не намагався стримати бійку: бурю не загнуздаєш!

      Один із варягів поліз на стіл, але був підпилий, а від того важкий. Доки він ліз, Вуй схопив свого обушка за держак, розмахнувся. Рука старого не схибила, і залізна куля зі свистом роздробила коліно нападника. Той закричав від страшного болю і впав на стіл, а тоді скотився з нього.

      Мирослав схопився за дошки стола, інші помогли йому, і скоро руси з гуркотом перевернули стіл разом із наїдками просто на землю. Від того гуркоту рабині ще гірше заверещали, а Костянтин ще глибше уткнувся в стіну. З оголеними мечами й ножами руси кинулися на двох варягів, спалахнула бійка. Лють горіла в очах русичів, вони з диким риком билися і швидко порізали недругів.

      Запала мовчанка, лише кров розливалася по підлозі, схлипували рабині та кліпали повіки перестрашених купців.

      Вуй швидко оглянувся – інші купці трималися за мечі, хоча нападати не поспішали. Костянтин принишк. Почав підводитися рудобородий, що першим дістав від Вуя по носі. Воєвода, не даючи йому отямитися, ударив ножем, варяг захарчав і осів на долівку. Запала ще більша тиша.

      Русичі мовчки сховали зброю. Вуй ще раз поглянув на ледь живого від страху Костянтина.

      – Погані в тебе були охоронці. Мусиш ліпших собі знайти. Таких, щоб кричали й хвалилися менше.

      – Як скажете, – відповів грек.

      – Ходімо, братове.

      Вуй першим пішов до виходу, купці дали йому дорогу. Русичів